Безталанна. 1-ша частина

Драма в 5 діях

ДІЄВІ ЛЮДЕ

Іван - старий чоловік, москаль.
Софія - його дочка, молода дівчина.
Ганна - удова.
Гнат - її син, парубок.
Варка - дівчина.
Параска - дівчина.
1-а, 2-а - дівчата
Омелько, Дем'ян, Степан - парубки.
Явдоха - хазяйка на вечорницях.
1-й , 2-й - старости.

Парубки, дівчата і музики.

ДІЯ ПЕРША

Хата Явдохи.

ЯВА І
Входять Гнат і Дем'ян.
Гнат. Через що ж то вечерниці забороняють?
Дем'ян. Хіба ти не знаєш?
Гнат. Не знаю, я тілько що з города приїхав.
Дем'ян . Вчора сіно у Вороного згоріло, а він скаржився старшині, що, каже, парубки заходять з дівчатами під сіно, курять цигарки, і сіно вони, виходить, підпалили.
Гнат. І видумає старий чорт півтора людського! Хто ж то бачив, що парубки з дівчатами під сіном стоять, та ще й цигарки курять?
Дем'ян. Та це правда. Я сам бачив у тон вечір, як случилась пожежа, Омелька і Варку під сіном Вороного.
Гнат. Варку?! З Омельком?!
Дем'ян . Еге.
Гнат. Та ти сам бачив, своїми очима?
Дем'ян. Своїми очима бачив.
Гнат. Варку?
Дем'ян. Варку.
Гнат. З Омельком?
Дем'ян . З Омельком.
Гнат. Ні, то тобі так здалося...
Дем'ян. Що ж то у мене куряча сліпота, чи як? Або не знаю я Варки и Омелька? Стояли, кажу тобі, ще й обнявшись, а як мене побачили, розійшлися. Чудний! Думаєш, як ти до неї залицявся, то вона вже ні до кого більше не притулиться? Ого! Тебе ж не було, вона заскучала, а Омелько розважав! Ха-ха-ха!
Гнат. Не смійся! Не дратуй мене, бо так і тьопну!
Дем'ян . Тю! Чого ж ти на мене сердишся? Сердься на Варку, а мені подякуй.
Гнат. Ходім.
Дем'ян . Куди?
Гнат. Ти куди хочеш, а я додому.
Дем'ян . Не вигадуй біси батька зна чого! Скоро зійдуться хлопці й дівчата.
Гнат. Я не можу бачить ту прокляту фойду, я її тут буду бить, аж пір'я летітиме!
Дем'ян . То й дурний будеш? Пристань до першої дівчини - цим гірше уразиш Варку, ніж тим, що поб'єш. Хіба мало дівчат? Та перша Софія - далеко краща за твою Варку; придивись - як паняночка... І ні з ким не знається.
Гнат. Вона така недоторка: раньше всіх додому йде і все соромиться чогось.
Дем'ян . Тим вона й недоторка така, що тебе любить.
Гнат. А ти ж почім знаєш?
Дем'ян. Та вже знаю... Вчора Софія приходила до моєї сестри, батько її хоче віддать у городі заміж за якогось шевця. Вона розказувала про це сестрі... а я підслухав, - каже: я люблю, сестро, Гната і так, як на смерть, не хочу їхать у город.
Гнат. Та брешеш!
Дем'ян . Побий мене бог, правда! Я, брат, і сам хотів до неї примоститься, та як почув, що тебе любить, охота одпала.
Гнат. А вона ж сьогодня буде тут?
Дем'ян . Безпремінно, зайде попрощаться.

ЯВА II
Входять Явдоха і Варка.
Явдоха. Е, шкода, хлопці, сьогодня вечерниць у мене не буде! Старшина наказав, щоб не приймала вас, бо оштрапують. Все через сіно Вороного: кажуть, що ви підпалили.
Варка. Я вже прийшла, щоб і кужеля свого взять! Гнате, ви б пошукали на тім боці, чи не прийме нас хто!
Гнат. Пошли Омелька, нехай він пошукає задля тебе.
Варка. Що ти кажеш?
Гнат. Та те ж саме й кажу.
Варка. Уже знову хтось набрехав?
Гнат. На злодієві шапка горить! Зараз догадалась...
Варка. Що догадалась, що догадалась? Чи ти не здурів? Дивіться...
Гнат. Дивись уже ти, а ми бачили.
Варка. Нехай тому повилазить, хто бачив.
Гнат. І бачили, і не вилізло!
Явдоха. Ану, заведіться! Послі собі побалакаєте, а тепер ідіть з богом з моєї хати, бо й другі на огонь почнуть сходиться.
Дем'ян . Та не виганяйте-бо нас, тітко, нехай уже цей вечір у вас посидимо. Ще ніхто не знає, що не можна, і сьогодня зберуться з музикою.
Явдоха. Ще й музика?! Їй-богу, не хочу! Ви мені наробите такого лиха, що оштрапують!
Дем'ян . Пропаде вечір.
Гнат. Ми штрап ускладчину заплатимо!
Варка. Тітко, голубочко, не виганяйте! Бачите, й музика буде, вже давно не танцювали.
Явдоха. Тобі, дзиго, аби танці!.. Глядіть, щоб і вам чого не було.
Дем'ян. Більш копи лиха не буде! Чуєте, вже хтось іде... Дівчата, бо тоненько балакають. (Іде до вікна.) Ач! Як гиндичата, пищать.
Варка (до Гната). Чого-бо ти сердишся? Нехай тобі той Омелько сказиться! Притулив горбатого до стіни! (Лащиться.) Я тобі щось скажу.
Гнат. Скажеш Омелькові.
Варка. Чи ти не сказився? (Тихо.) Гнаточку, хіба ж ти не знаєш...
Гнат. Знаю! Не прилипай.
Варка. Тьфу!
Дем'ян (у вікно). Заходьте, заходьте! Чого ви радитесь там? Софіє, веди перед!

ЯВА III
Входять Софія й дівчата.
Всі. Добривечір!
Софія. А казали, сьогодня не буде вечерниць. Ми підійшли тихенько-тихенько, та й стоїмо, і боїмося: чи йти, чи не йти.
Гнат (підходить до Софії). Погуляємо, Софіє?
Софія. Погуляємо! Для мене це послідні вечерниці.
Гнат. Чого так?
Софія. Поїду у город до батька.
Гнат (тихо). І заміж там вийдеш за шевця?
Софія (соромиться). А ти почім знаєш?
Гнат (тихо). Знаю. Не їдь! (Шепче їй на вухо.)
Софія. Якраз! А Варка?
Гнат. Я забув і думать про неї...
Софія. І за мене потім так само забудеш?
Гнат. Хіба ти Варка?
Варка. Що там Варка тобі нав'язла в зуби? Іди сюди, Гнате!
Гнат. Казав - учора прийде.
Софія (тихо). Іди ж, чом не йдеш?
Гнат. Нехай їй чорт!
Шепчуться з Софією та сміються, а Варка сердиться.
Варка. Чи надовго спарувався?..
Гнат. А тебе завидки беруть, що не всі парубки біля тебе? Буде з тебе й Омелька.
Варка. Чого ти причепився до мене? Як та собака, гарчиш! Не велике щастя і ти, і твій Омелько! Багато вас є, на одній осиці й не перевішаєш! Прощайте, тітко! Я піду, а то ще в холодну звідціля позабирають. Ходім, дівчата!
Дем'ян. А музика ж буде! Ти збиралась танцювать і сама тітку прохала, щоб не виганяла.
Гнат. Та не зачіпай її, нехай іде!
Варка. От же на злість зостанусь.
Гнат. Мені на злість, собі на користь. Скоро й Омелько прийде. Жаль тілько, що сіно згоріло.

ЯВА IV
Входять парубки.
Дем'ян. О, бач! За вовка помовка, а вовк у хату шусть.
Варка. Повісь собі його на шию!
Гнат. ІІащо його вішать, коли ти сама повісишся у нього на шиї!
Омелько. Кого це збираєтеся вішать?
Гнат. Та тут дівчина вішається одному парубкові на шию, та нема доброї мотузки, а на тонкій обірветься.
Варка. Дурному вічна пам'ять!
Омелько. А нам на здоров'я.
Гнат. Тепер, може, буде и вічна. Воно все так: як є - не жалуєм, а нема - плачемо.
Варка. Нема за ким плакать, нема кого и жалувать.
Омелько. Нічого не розберу. Бачу тілько, що Варка з Гнатом глек розбили.
Гнат. А ти черепки позбирай та в кишеню заховай.
Омелько. Хоч би й за пазуху заховав, тобі яке до мене діло?
Гнат (сміється). Малі та дурні раз у раз на смітнику збирають черепки, й їм ніхто не заважа, - збирай і ти.
Омелько. Гляди, щоб з твоєї голови черепки не посипались!
Гнат (підступа). Ану, попробуй!
Омелько. Думаєш, злякаюсь? От тілько не одійдеш, то й побачиш! Чого чіпляєшся? Дума, як здоровий, то й побоюсь? Кілок не розбира ні здорового, ні слабого!
Дем'ян . Та годі вам гризтись за масляні вишкварки! От нещасливий день: послідній раз зібралися, а згоди нема, тілько сварка.
Омелько. Чого ж чіпляється, мов скажена собака?
Дем'ян . Годі! Харитон! Давай по чарці! Я бачив, там у тебе щось з-за пазухи виглядало.
Харитон. Підождем.
Дем'ян . Ну, так я співать почну. (Співа.)
Светить мєсяць,
Светить ясний,
Просвіщається заря...
Хлопці перебивають.
Дехто. Ну її, це давня. Ти гуртової затинай.
Дем'ян . Ну, давай гуртової.
Ой гиля, гиля,
Гусоньки, на став,
Добривечір, дівчино,
Бо я ще й не спав.
Ой боже, боже,
Який я вдався:
Брів я через річеньку
Та й не вмивався.
Ой вернуся я
Та й умиюся,
На свою дівчиноньку
Та й надивлюся.
Ой не вертайся
І не вмивайся -
Єсть у мене криниченька
Під перелазом,
Умиємось, серденько,
Обоє разом.
Як хор співа, входять музики, сідають наперед кону і лагодяться. Хор замовк; з посліднім акордом пісні грають козака, танцюють. Через яку хвилю кричать: "Старшина!", "Ні, Онисько!". "Тікаймо!".
Явдоха. Ой боже мій, що ж це буде?
Голос під вікном: "Ач, який гармидер підняли! Це тим, що не велено збираться? Зараз мені розходьтесь, бо запишу у протокола, то будете знать..."
Всі один по одному виходять. Чуть голоси: "На той бік?", "Ходім мерщій!", "Додому!", "А ти куди?".
Явдоха. Я казала, що ви мені біду накличете! Ох лихо! Ще ощтрапують! Чули - кричав, що протокола якогось напишуть! Треба побігти упросить, щоб не казав старшині, він на могорич здасться! (Хутко виходить.)
Тим часом усі пішли, остались тілько Гнат, Софія й Варка.

ЯВА V
Софія, Варка й Гнат.
Софія (до Гната). Прощай! (Іде за хазяйкою.)
Гнат. Та й я за тобою.
Варка (його придержує). Стривай!
Гнат. Чого тобі?
Варка. За що ж ти кидаєш мене?
Гнат. Не бігай за всіма разом! Любиш одного, до одного й горнися. А то, як у тій пісні співають: "Я з тобою вечір стою, на інчого важу".
Варка. За ким же я, окрім тебе, упадаю?
Гнат. Хлопці бачили, як ти під сіном, обнявшись з Омельком, стояла.
Варка. Бодай вони так бачили своїх батьків, як вони бачили мене з Омельком...
Гнат. Дем'ян тобі у вічі скаже...
Варка. А як і справді пожартувала з Омельком, то хіба це великий гріх?
Гнат. Я так жартувать не вмію. Пусти, не держи мене!
Варка. І ти жз другими жартуєш - я не сердюсь, а як я пожартувала...
Гнат. Ну, то й жартуй! Така вже в тебе вдача, так тебе зліпили: ти не для одного,ти для всіх!
Варка. І тобі не гріх і не сором таку неправду говорить? Невже ж ти мене покинеш справді?
Гнат. Парубків доволі є, охотників найдеться багато, не заскучаєш... Прощай, немає часу...
Варка. Софія жде?.. Мене докоряєш, а сам учора божився, що мене любиш, а сьогодня біжиш божиться Софії? Не буде тобі щастя з нею, не буде!.. Гнате, схаменись, Гнаточку! Ти ж присягався мені...
Гнат (на відході). Було б шануваться... (Пішов.)

ЯВА VI
Варка (одна). Сором, сором який! Через неділю мав старостів присилать - і покинув. Піде поговір, неслава, подумають, що я й справді яка непутня... Засміють, посивію в дівках... а ти будеш кепкувать?! Ні! Треба кувать залізо, поки гаряче... Ти одбивав від мене парубків, а тепер за першого, якого стріну, хоч і зараз, - ухватюсь, і не я буду, коли не вийду заміж раніш, ніж ти опам'ятаєшся!
Входе Степан.
Степан!.. Попробую щастя - він задивлявся на мене не раз...

ЯВА VII
Степан і Варка.
Степан. Здрастуй, Варко... Що ж це нема нікого?
Варка. Були, та Онисько розігнав усіх.
Степан. І Гнат був?
Варка. Здається, був... та був же, був!
Степан. Де ж він?
Варка. А чорт його знає, куди він пішов... Тобі він хіба потрібний?
Степан. Ні, я так питаю...
Варка. Давно я тебе бачила, Степане, аж наче чого зраділа - мов брата стріла... Чого ти рідко так на вечерниці ходиш?
Степан. Наймит, ніколи, немає часу.
Варка. Правда твоя, Степаночку. Гірко жить на світі, як нема батька, матері... нема щирої дружини... Я часто, дивлячись на тебе, як ти працюєш, думаю собі: щаслива та дівчина буде, котру ти посватаєш...
Степан. Дівчата таких, як я, не люблять.
Варка. Які дівчата.
Степан. Та всі вони однакові: гляне на мою твар, злякається й одвернеться... (Сміється.)
Варка. Яка ж у тебе твар?.. Зовсім не страшна, що ти вигадуєш?
Степан. Ти вдень придивись, то й сама злякаєшся:
ряба, мов чорти горох на ній молотили.
Варка. Скажи краще, що ти несміливий, та й звертаєш на твар і ганиш її без міри! Он горбатий Маржан яку кралю висватав. Хіба ти до нього прирівнявся? Ти парубок як дуб, на все село, - і глянуть любо.
Степан. Хіба ззаду...
Варка. Вже коли дівчина тобі говоре, то повір! От спробуй: яка до вподоби - сміливо залицяйся, то й побачиш, що твоя буде.
Степан. Всі казали, що ти горда, а ти, бачу, така привітлива, балакуча...
Варка. Я горда? Ото! Чим же мені гордувать?
Степан. Красива, а всі залицяються, от і горда.
Варка. Коли хочеш, то я горда тим, що ні на кого не дивлюся і не вважаю на їх залицяння.
Степан. А Гнат?
Варка. Що мені Гнат? Пройдисвіт, волоцюга, та й більш нічого. Ти думаєш, що я до Гната?..
Степан. Кажуть.
Варка. Не вір. Мені такі парубки не до вподоби. Правда, він упада за мною, а мені про нього байдуже... Я скоріше полюблю смирного, роботящого.
Степан (бере її за руку). А я думав...
Варка. Що ми любимось з Гнатом? Ні, ніхто не знає, кого я люблю. (Зітхає.)
Степан (притяга її до себе). Кого ж?
Варка. Як буде сміливіщий, то й сам догадається... Ну, пусти, я піду.
Степан. Варко.
Варка. Чого?
Степан. А не будеш сміяться?
Варка. Нема з чого.
Степан (набік). У мене серце замирає! А!! (До Варкії.) Скажи, кого ти любиш? Може... ні, скажи сама... скажи, скажи!
Варка. Я .люблю смирного, несміливого, роботящого... трохи таранкуватого, та доброго парубка... От тобі й догадайся!
Степан. Мене?!
Варка (опуска очі). Тебе... вгадав...
Степан. От несподівано!.. Ти ж не жартуєш, ні?
Варка. Що ти, бог з тобою.
Степан. Я від твоїх речей мов одурів! Я сам тебе давно люблю, тілько боявся про те й подумать, щоб тобі признаться.
Варка. Суженого конем не об'їдеш...
Степан. А коли так, то завтра жди від мене старостів, нам нічого одволікать, ми любимось давно обоє; мені ж нема з ким радиться, я сам-один, ніхто не забороне посватать кого схочу, а гроші є у мене, слава богу!
Варка. І я так думаю, бо й мені ніхто не забороне, і я сама собі господиня...
Степан. Варко! Я не вірю своєму щастю. Мені все здається, що ти шуткуєш... Коли пошуткувала, то не доводь шутки до наруги, скажи зараз, бо я не вмію так, як другі... як осоромиш перед людьми... насмієшся надо мною, я...
Варка. Хтось сюди, либонь, іде... здається, тітка вертається! Іди, Степане, я візьму кужіль і зараз вийду, ми ще з тобою побалакаєм. (Степан виходе, а Варка бере кужіль.) Ну, тепер мені нічого не страшно... Степан від брехень захистить. А все ж на душі важко! Не вірю я, щоб Гнат мене покинув! Не вірю, тричі не вірю! Він завтра прийде сам до мене!.. О, коли б так сталось!.. Тоді Степана набік.
Завіса.
ДІЯ ДРУГА
Улиця. Варчина хата, зліва від глядачів.
ЯВА І
Варка (стоїть на порозі й виглядає). Нікого не видко!.. Серце до Гната рветься, а злість і досада здержує... Де ж він?.. Вже й вечір наближається, а на душі так погано, мов там прилип шматок чогось важкого і гне мене до землі!.. Ох!.. (Зачиняє двері й зникає в хаті.)

ЯВА ІІ
Виходить Ганна, з правого боку від глядачів. Ганна.Сказився парубок, не іначе!.. І на вулиці не видко... Ждала обідать - не прийшов, галушки перестояли, як кваша, і сама через нього не обідала... Вже й вечоріє, а його нема!.. Чи не поробили йому чого дівчата?.. Вештається скрізь по вечерницях, може, яка й піднесла... чого доброго... ще пропаде!.. От наказаніє господне! Кажу: женися, Гнате, - не слуха... Ну, та вже насяду я на нього й доти буду гризти, поки таки цієї осені не оженю. Пора, а то зовсім розпаскудиться! І додому самій не хочеться йти, та треба, бо там свиня 5 корито з'їсть, така клята ненажера. Коли б мерщій опоросилась - тепер у городі поросята по карбованцю... (Пішла уліво від глядачів.)

ЯВА III
Справа виходять Омелько й Дем'ян.
Омелько. Та невже ти не брешеш?
Дем'ян. Єй-богу, ніі Степан сам сьогодня приходив до мого батька, прохав, щоб пішли старостою до Варки. Батько вже збираються, мнуть табаку у череїтку, а дядько Микола зайдуть за ними з Степаном разом. От гарбузяку піднесуть, от сміха буде!
Омелько. Чого? Вони ж посварились з Гнатом; може, на злість йому й рушники подає за Степана!.. Хіба ти не знаєш Варки?..
Дем'ян. Та знаю, що вояа, аби' свого доказать, піде й до чорта на обід; тілько ж Степан рябий, як еоровд яйце, а вона вередлива, та й Гната ще не забула...
Омелько. Так що ж, що рябий! Він здоровий, роботящий, кажуть, і гроші є... Чого ж їй ждать? Коли Гнат покинув, піде й за рябого. Жаль. Гарна дівчина, хоч би й не Степанові, якщо не проштрапилась...
Демян. А вона тобі до вподоби?
Омелько. Диво, кому ж вона ве до вподоби?
Дем'ян. Та першому мені. Я її боюся. Як гляне, так аж мороз по шкурі піде.
Омелько. То й добре? Я їх багато бачив ка сахарному заводі, а таких нема?
Дем'ян. То сватай.
Омелько. Спізнився.
Дем'ян . От Степан візьме в обидві жмені гарбуза, а ти й засилай зараз старостів. Вона за. тебе скоріше піде, бо через тебе й посварилась з Гнатом.
Омелько. Як?
Дем'ян . Та так. Я бачив, як ти під сіном обняв її, та й сказав Гнатові, ну, а ного й запалило.
Омелько. От навіжений! Я хотів пошуткувать, обняв її, а вона мені стусана дала та й вирвалась. Що ж з цього? А! Я й не розшолопав вчора, чого він до мене чіплявся! Слухай! Тнат ще не зна про старостів, на вулиці його не видко, ходім до нього та розкажемо, і я помирюся з ним, і його помирю з Варкою. Чортзна за що посварились.
Дем'ян . Та йому про Варку байдуже! Хіба не бачив, як біля Софії увивався? Ну й майстер він біля дівчат!
Омелько. А коли байдуже, то посміємося разом з ним над Степаном; а потім прийдемо сюди, подивимося на сватання.
Дем'ян . Ну, ходім.

ЯВА IV З
Зліва виходять Софія й Параска.
Омелько. От і дівчата! Куди?
Параска. Туди. А ви куди?
Дем'ян. А ми туди!.. Ти знаєш, що тут сьогодня сватання?
Параска. Яке?
Дем'ян. Степан свата Варку.
Параска. Тю! Що ти мелеш?
Омелько. Побачите самі! (До Дем'яна.) Ну, ходім, покличем Гната.
Параска. Хіба його нема на вулиці або у Миколи?
Дем'ян. Нема.
Пішли вліво.
Софія. Я вернуся, сестричко, додому. Гната нема між хлопцями - чого я піду. Може, він до мене зайде, вчора обіщав.
Параска. Та ще побачишся.
Софія. Е, ні. Я завтра рано поїду до татка, а тепер розминемося! Ох! Вчора, гей, він мені такого наговорив, що я мало не здуріла: не знаю, чи й вірить своєму щастю?.. Так скоро все зробилося, що я мов несамовита ходю.
Параска. То вже тобі так бог дає, що щастя в двір само йде; ти ж давно Гната любила...
Софія. Може, він шуткував...
Параска. Чого ж йому шуткувать?
Софія. А Варка?
Параска. Хіба не бачила, що глек розбили?
Софія. Хто його знає?.. Вони гуляли довго.
Параска. Ото сказала - гуляли!.. Одно - залицяться, а друге - повінчаться! Варка з Гнатом гуляла, а заміж - чула? - за Степана йде. Так воно все! Поки гуляють - обриднуть одно другому, а дружаться з тими, хто судився...
Софія. То правда. Тілько мені чогось наче страшно... аж тремтю...
Параска. То тобі радісно, а ти думаєш - страшно... ти ще дитина!
Софія. Може. Слухай, сестро, як побачиш Гната... ні, не приходиться...
Параска. Сказать, щоб прийшов?
Софія (киває головою). Тілько щоб ніхто не чув! (Цілує її.) Яка ти добра! Прощай! (Хутко вертається наліво.)
Параска (одна). Така смирна дівчина та щира, і люблю я її, мов сестру... А тут і справді, як хлопці не брешуть, чудне щось робиться! Не вспіла Варка посвариться з Гнатом, вже й старостів жде!.. Був, виходить, такий зарані на прикметі, що тілько моргнула, а він і тут... Горда та завзята, клята дівка, не дасть у кашу наплювать! Піду дівчатам розкажу, - там, певно, вже збираються. (Пішла вправо.)
ЯВА V
З хати виходе Варка.
Варка (одна). Боже мій, що ж це зо мною діється? Голова горить вогнем, аж в ухах дзвенить!.. Вже й сонечко заходить, а Гната нема і не видно!.. Скоро вечір і старости прийдуть від Степана! Ох! Наче щось усередині порвались! Здається мені, що з сонцем разом зайде навіки моє щастя!.. Боже, боже! Невже ж і справді мені судився Степан, а не Гнат?.. Невже та ідолка, Софія, так причарувала його відразу, що він навіки зо мною посварився? Ні, не повірю. Що ж робить? Ще можна дать Степанові звістку, щоб не присилав за рушниками!.. Піти самій до Гната? А!! Піду! Він дома... Він жде... (Хутко надіва хустку на голову і йде поза свою хату наліво.)
ЯВА VI
Зліва виходять 1-а і 2-а дівчата.
1-а дівчина. Здрастуй, Варко! Варко, здрастуй!.. Куди це вона так майнула? Кажу, здрастуй, - мов оглухла, і не оглянулась...
2-а дівчина. Забрала собі в голову, що кращої й нема від неї...
1-а дівчина. І що там хорошого? Тьфу!..
2-а дівчина. Я тобі скажу: вона чарівниця! Всі кажуть, що її баба - відьма...
1-а дівчина. Та я сама бачила, як вона на зорях ворожила, - недурно ж парубки за нею так упадають.
2-а дівчина. Відьомське кодло!.. Ходім, сестро. Дивись, Гнат іде, наче крадеться! Вчора посварились, бач, який ходе? Зачарувала парубка.
Пішли направо.
ЯВА VII
Справа, з задньої куліси, виходе Гнат.
Гнат (один). Вулицею не піду, пройду мимо, бо як по-баче, скаже - нарошне її шукаю. І вгада! Цілий день блукаю: то за городами, то в саду у панськім, то за кладовищем - назираю, чи не вийде, а вона, клята, не виходить!.. Зілля!.. Побачить би тілько, усміхнуться, моргнуть - і годі!.. Не виходить же... А сама у мене й з думки не йде! Мучусь, нічого й їсти не хочеться. І що тут такого, що Омелько зачепив Варку? А вона ж як потім присягалась, що любить мене!.. Одурів! Так, наче чорт у мене втисся. А Софії чого наговорив? Сором тепер і в вічі їй глянуть!.. Якби ненароком стрінуться... не виходить, завзята й вона. Хіба піти самому в хату? Ні, буде кепкувать, злість мене візьме... Чорт його побери, позичу очей у сірка, нехай трохи покепкує... піду... нехай її буде зверху... (Пішов у хату.)

ЯВА VIII
Омелько і Дем'ян її ідуть зліва.
Омелько. Куди ж би він дівся? Ні дома, ні у Свирида, ні у Петра нема і не було. Свирид казав, що вранці бачив, як пішов поза городами у панську леваду. Чи не у Цимбала ворожить? Ха-ха-ха!
Дем'ян . Ну, як нема, то де ж його візьмеш? Ходім до Микити. Там хлопці збираються, може, й Гнат тим часом прийде, а послі всі сюди на сватання.
Пішли направо.

ЯВА ІХ
З хати виходить Гнат.
Гнат. Десь побігла! Мабуть, на вулицю... Мене шукає. Певно, і їй не легше; нехай же трохи ще помучиться, а мені тепер байдуже. Після сварки тільки поріг переступить важко, а переступив - і помирився! Як я рад, що переміг-таки себе, бо у мене таке каторжне серце: як розлютуюсь, то й не бачу нічого перед собою... Тепер від серця одлягло і зовсім полегчало... наче аж їсти захотілось. Піти додому, - там, мабуть, мати лютує, бо не знає, куди й дівся. А послі піду на вулицю.
Чути спів з правого боку. Ні, додому послі... співають, там, певно, і вона мене жде, - побіжу!.. Зайду ззаду, підкрадусь і затулю очі... Чи пізна? Пізна! (Пішов направо.)
ЯВА Х
Зліва переходять кон Степан і старости.
Степан. Ходім же мерщій, смеркає, а дядько Матвій будуть нас ждать.
Староста. Не хапайся. Він надвечір табаку мне, то поки намне - поспієм... А Варка ж зна, що прийдуть старости?
Степан. Зна.
Староста. Гарну дівчину тобі висватаєм, могорич з тебе треба великий.
Степан. За могорич не турбуйтесь - буде; ходім тілько мерщій, нерано.
Староста. Нетерплячка бере? Ха-ха! Ходім!
Пішли направо.
ЯВА XI
Варка виходе хутко зліва.
Варка. О клятий, о бусурмене! Я вбиваюсь, мучусь, а йому байдуже: і дома цілий день нема! Він десь тепер сидить з Софією обнявшись! Щоб же ти удавився! Бодай тобі добра не було, як ти водив мене цілий рік, а тепер насміявся надо мною! Ну, не я буду, коли чим-небудь і тобі не оддячу, а не я, то бог тебе накаже за твою неправду до мене!.. Боже мій! Який же смуток, який жаль у душу западає... От-от старости прийдуть! Старости? Від нелюба, від Степана... А! Ні, не поможе! Не буду мучиться, не буду, не діждеш, буду кепкувать над тобою, сміяться! Боже, боже, дай мені силу, дай мені сміх і радість, поможи мені помститься над моїм ворогом! Цілий рік була щаслива, пригорталася до нього, слухала, як билось у нього серце в грудях... О, нащо ж я зга-'дую? Нащо? Щоб більше мучиться... Тьфу! Тьфу! На все, що було! А як божився?.. Пекельна твоя душа, тепер божишся Софії... Мерщій, мерщій би старости!.. Весілля! Щоб Гнат бачив, що я весела і не журюсь! Я вже тебе забула, ненавидю, ти мені осоружний, ти вийняв сам з грудей моїх те серце, що тебе любило, тепер тут пусто, а в пустці місце знайдеться й Степанові... (Пішла у хату.)
ЯВА XII
Справа виходять 1-а і 2-а дівчата.
1-а дівчина. Іди хутче, лізеш.
2-а дівчина. Та стривай, я вже втомилась. Чого ти так женешся?
1-а дівчина. Та як же? У мене від цікавості аж дух захоплює! Степан свата Варку - і не дурний! Наче не зна, що вони любляться з Гнатом!.. Мені, сестро, і жаль Степана, і рада я буду подивиться на нього, як він вилізе з хати, підгорнувши хвоста, мов та собака, що піймалась на шкоді та покуштувала доброго дрючка! Нехай не лізе - хіба мало дівчат!.. І він туди ж, до Варки! Сховаймося, бо вже, либонь, ідуть. Тілько старости у хату - а ми під вікно.
Ховаються за хату.
ЯВА XIII
Справа виходять Степан і 1 -й та 2-й старости.
1-й староста. Ну, тепер понюхать, понюхать, та й боже поможи! (Шука за халявою.) Отак, нема!
2-й староста. Що там?
1-й староста. Захапався і ріжок з табакою забув дома.
2-й староста. Та ну його, хіба ти не обійдешся й години без тієї погані?
1-й староста. Не можу довго сидіть, як не нюхаю: зараз сердюсь і до всіх чіпляюсь... Я й уночі нюхаю, прокинусь і нюхаю, а не понюхаю - не засну! Побіжи, Степане, візьми на столі ріжок.
Степан пішов.
2-й староста. Чорт батька зна, що вигадав, - нюхать. Вже далеко краще - курить. А то наб'є того носа табакою так, що й говорить не може... ще й вишнівка... тьфу!
1-й староста. Привик. Я тілько після сповіді не нюхаю та в страсну п'ятницю... і не повіриш: хоч на горищі сиди, так і порива лаяться, аж за серце смокче... прямо сумно! Так і кортить, так і кортить... Як же потягну добру пучку - зараз повеселію... Проста табака вже й не бере: ніс заляга; тепера посовітували мішать у табаку товченого стекла.
2-й староста. Стекла?! Ото! Для чого?
1-й староста. Щоб продирало у носі; а то як заб'ється ніс, то треба ходить роззявивши рота, бо носом вже не дихнеш.
2-й староста. Та кинь його к бісу, а то ще задавить.
Степан приносить ріжок.
1-й староста (нюха). Однаково умирать!.. Чудний ти: для чого тоді й ніс бог дав, коли не нюхать?.. Мене аж жаль бере, як гляну на твого носа: така чудесна посудина і так даремно пустує. Якби мені такий ніс, як у тебе, то я б нічого й не хотів.
2-й староста. Який же у мене ніс, що ти з посудою його рівняєш? Що ж то у мене ніс - як мазниця, чи що?.. Якби ти мені не кум, то я вилаяв би тебе, як послідню свиню.
1-й староста. Та не сердься, куме, хіба ти винен, що тобі такого носа вчеплено?
2-й староста. Отже, ти мене роздратуєш, і я не піду з тобою за старосту! Єй-богу, вернуся додому.
Степан. Та господь з вами! Ви за носа посваритесь, а я ж чим винен? Ідіть, ради бога, бо ще й поснуть.у хаті, поки зберемося!
2-й староста. Нехай не вигадує...
1-й староста. Іди, іди, я вже не буду, ти, бачу, жартів не знаєш.
2-й староста (іде в хату). Гарні жарти! Ще посудою продражнять.
1-й староста (нюха). Ніс, як галанський огірок, а він ще й сердиться... (Пішов у хату.)
Степан (один). Пішли. Слава богу!
1-а і 2-а дівчата виходять з-за хати.
Хтось вже й визира! Не люблю страх цікавих людей... У хату, кажуть, іти не можна, поки не покличуть, а надворі стовбичить якось чудно. Піду постою в сінях, поки що. (Пішов.)
1-а й 2-а дівчата виходять.
ЯВА XIV
1-а і 2-а дівчата.
1-а дівчина. Чи ти бачила? Уже пішов у хату! Виходить, Варка дає за нього рушники? Це так?..
2-а дівчина (підходить до вікна). Ні, Степана в хаті ще не видко. Хто ж то пішов? То ж він, либонь.
1-а дівчина. Пусти, іде я загляну!
За лаштунками парубки співають і підходять все ближче.
2-а дівчина. Парубки йдуть. Чула, що казали? Будуть свистіть і тюкать на Степана... от бідний!.. Парубки.
Та жила собі та удівонька
Та на край села.
Мала собі та удівонька
Сина-сокола! і т. д.
Пісня співається не гучно. Дівчата одна другу відтягують од вікна й заглядають. Прибігають з правого боку ще дівчата, тож заглядають у вікно. Сміх. Пісня стиха.
1-а дівчина (сплеснувши руками). Ой ненько! Подала, подала рушники! От тобі й Степан.
2-а дівчина (одтяга її). Ні! Брешеш! Стривай, іде я гляну. Так і є! Степан увійшов. Здоровий та рябий! Де ж він був?..
1-а дівчина (загляда через плечі). А як же тепер Гнат?
ЯВА XV
Входять Гнат, Омелько, Дем'ян і парубки.
Гнат. Диви! І справді тут сватання. Дем'ян. Я ж тобі казав.
Гнат. Глядіть же, братці, пропустимо старостів, а Степана оточимо й будем править могорич!
Дем'ян. Могорич? Ха-ха-ха! От чудасія! Він гарбуза винесе, та ще и могорич! Ну й видумав!
Омелько. Ми з Харитоном будемо свистіть що є духу!
Дем'ян. А ми з Петром - тюкать, а ви всі регочіть.
Гнат. Тілько не зразу - цур не вискакувать попереду, то вже після, як він сам скаже, що гарбуза з'їв! Стривайте, я подивлюся, що там діється. (Підходе до вікна.) Пропустіть. (Його пропускають, він загляда у вікно.)
Дем'ян. Щось довго копаються старости.
Гнат (одскакує од вікна). Зрадила!.. Так ти обманювала, сміялася надо много!.. О гадюче, єхидне кодло, не діждеш же й ти празникувать весіллям свою зраду, я тобі зараз голову розіб'ю. (Витаскує з тину кілок і кидається в хату.)
Дем'ян (придержує його). Що там? Чи ти не сказився?
Гнат. Пусти! Я уб'ю її, я спалю їй хату... я...
Омелько теж держить його.
Дем'ян. Та угамуйся, божевільний! Ти не тямиш, що кажеш! Що ти там побачив таке страшне?
Гнат. Старости вже рушниками перев'язані, а вона стоїть, усміхається, наче вік Степана кохала, ждала і рада, що діждалась... Пустіть, я її задавлю, анахтему!
Омелько. Опам'ятайся! Сам же ти відцурався від неї, чого ж тепер єретуєшся? І не сором тобі? Чого ти хочеш? Присилувать Варку, щоб тебе любила?..
Гнат. Ні... Я сам не знаю! За серце ухватило!.. Не сподівався, щоб так сталось!.. (Кида палицю.) Пустіть, проходить. І дурний же я, і навіжений справді: посваривсь, відцурався і знову лізу!.. Тьфу!.. Не діждеш ти, щоб я так за тобою убивався і сам себе на страту вів!.. Бачу тепер, як ти. любиш: хто перший посватав, за того й рушники подалаі Ходім, хлопці, у шинок, з мене могорич - я просватав Варку за Степана. (Співа.)
Гурт підхоплює. Дівчата відтягують одна другу од вікна.
Коло млина, коло броду (двічі)
П'ють голубки чисту воду.
Вони пили, буркотіли, (двічі)
Ізнялися, полетіли.
Всі виходять.
Завіса.
ДІЯ ТРЕТЯ
У Гната в хаті. Яку хвилину нема нікого на кону.
ЯВА І
Входе Варка, а потім Софія.
Варка. Нема нікого! Де ж вони? Воркують десь, закохані, щасливі...
Софія (вбіга). Варка. Здрастуй! Я забігла до Параски, трошки посиділа, коли дивлюсь - хтось пішов до нас. Я не впізнала тебе. Сідай, сестро.
Варка (зітхнувши). Спасибі.
Софія. Бідненька! Ти, мабуть, скучаєш дуже за Степаном?
Варка. Де ж там і ні! Боже, як важко! Тілько ж місяць прожили, тілько щастя усміхнулось, та й знов нахмарило.
Софія. Хіба ти, сестро, не знала, що йому у москалі треба йти?
Варка. Не знала.
Софія. Чом же було людей не розпитать? Так хутко все скоїлось: не вспіли ми з Гнатом побратися, як твого Степана узяли.
Варка. Хто ж сподівався, що так станеться. Він один, думала - одиночок не беруть.
Софія. Кажуть, якби у нього мати була, як от у Гната, або хоч баба стара, то не взяли б...
Варка. Таке вже моє щастя. Та біда знайде, хоч і в піч замажся.
Софія. Правда. Божа воля. А ти не тужи, Варко, може, він скоро повернеться, другі через рік вертаються.
Варка. Де вже'там! Мені все не так, як людям... А ти, Софіє, щаслива?
Софія. Щаслива, сестро, така щаслива, що не знаю, як і сказать!
Варка. Не б'є тебе Гнат?
Софія. І не лаялися ще.
Варка. В два місяці другі разів три поб'ються. Виходить, Гнат тебе любить?
Софія. І любить, і жаліє, спасибі йому. Знаєш, сестро, мені все здається, що я дівчина; а як гляну, що й Гнат біля мене, та нагадаю, що ми чоловік і жінка, аж почервонію, єй-богу!
Варка (набік). У! Задавила б тебе! (До Софії.) А знаєш, чого я до тебе зайшла? Дай мені решета великого.
Софія. Добре. Посидь же трохи у мене.
Варка. Ніколи. Треба жито однести у млин, у мене нема кому - я сама.
Софія. Стривай же, я зараз принесу - воно, здається, у коморі. (Виходе.)
ЯВА II
Варка (одна). Щаслива!.. Поки Степан був дома, а Гнат ще не женився - і я була щаслива! Щаслива була тим, що в вічі Гнатові сміялась, а він лютував і ревнував мене до чоловіка! Я празникувала!.. Вирядюсь, вийду з Степаном і дражню, бувало, Гната. О, як любо кепкувать над ворогом!.. Тепер хвортуна повернулась другим боком: Степана мого взяли у москалі в той самий день, як Гнат женився на Софії, а я зосталася одна, і знов виплила наверх люта мука: я ревную Гната до Софії. Здається мені, що я ненавидю Гната, а серце кровію обливається, що він живе з другою! О, чого б я не зробила, щоб тілько Гната причарувать до себе!! Я на погибель готова, мені тепер однаково! Не в'януть же мені, не сушить своєї краси, поки Степан повернеться!..
ЯВА III
Входе Софія з решетом.
Софія (дає решето). Ти б заходила частіше, все б не так скучала.
Варка. Спасибі тобі, сестро, за добре слово. Прощай тим часом. (Пішла.)
Софія. Іди здорова. (Одна.) Бідна Варка, як мені її жаль. Я б умерла від горя, якби мого Гната тепер у москалі взяли. Де ж це Гнат? Вийде куди-небудь на часок, а мені зараз скучно без нього робиться. Стривай, щось мені треба зробити... Ага... (Достає з скрині скатерку й накриває стіл.) Коли б татко до нас мерщій перебрались. Отоді я буду зовсім, зовсім щаслива. Батько куплять нам пару бичків і корову мені куплять...
ЯВА IV
Входе Ганна.
Ганна.Ще й досі возишся? Я думала, що ти вже й піч помазала.
Софія. Я, мамо, миттю справлюсь. (Хутко пішла.)
Ганна (одна). Швидка на речах! А яка з тебе робітниця? Пожила біля татка в городі, чайку попила, а тепер би тілько ніжилась. Ще й старий сюди притириться. Нужний він тут, як п'яте колесо до воза. Лишній рот. Та у мене недовго. Поки ще спускатиму яке врем'я, а там і насяду, їм тілько змовчи, то й лапки покладуть, тоді сама працюй, гнися, а невісточка буде вилежуваться! Чорта пухлого! Я й сама була невісткою, мене не милували, аж шкура тріщала, робила, будеш і ти робить, я й на татка твого не подивлюся.
ЯВА V
Входе Гнат.
Ганна.Де це ти був?
Гнат. Помагав Семенові бики вчить.
Ганна.Краще б тин полагодив та рів окопав, а то осунувся зовсім.
Гнат (запалює цигарку й пуска дим у комин). Поспію. Треба помогти другому, то й тобі поможуть. Софіїн батько сьогодня і нам бики прижене, от Семен і мені поможе.
Ганна.Чи старий і справді тут буде жить?
Гнат. А що?
Ганна.Ще й пита! На біса нам дармоїд здався?
Гнат. Багато там старий чоловік з'їсть.
Ганна.Ого! Він за двох з'їсть - старі москалі їдять, як з немочі, а не зробе й за малу дитину.
Гнат. Треба ж йому десь притулок мать, де ж його дінеш?
Ганна.Нехай у благодільню йде.
Гнат. А якби вас у благодільню одвезти?
Ганна.Бач, якого пса вигодувала? Матір рідну міняє на жінчиного батька. Може, ще є стара баба у Софії, то й ту б прийняв? Багатир, сказано.
Гнат. Що з вами сталось, мамо? Коли не зо мною сваритесь, то на Софію гримаєте.
Ганна.А хто ж вас навчить? Якби не старі люде, то ви б і за роботу не брались... Тримаю!.. Що ж ти мені звелиш - руки у твоєї жінки цілувать або хвалить тебе, що дармоїда приймаєш у хату?
Гнат. Та коли ж, бачите, наобісіє слухать після ції та знов ції!
Ганна.Мати наобісіла? Добреі Треба й собі іти у прийми десь. (Іде з хати.) Діждалась-таки свого - рідний син виганяє... (Вийшла.)
Гнат (один). От і розбери! Любила мене мати, пестила, прямо як з писаною торбою носилася. Мені здавалось, що кращої, добрішої матері, як моя, і на світі нема, а от женився - мов одрізало. Особливо мене пече-ріже, як вона почина до Софії чіпляться! Ну й як тут витерпіть, щоб часом лихого слова не сказать? Ще, спасибі, Софія змовчує, а то гріха й не обібрався б. Ось і Софія. Стривай - злякаю. (Притуляється до стіни.)
ЯВА VI
Входе Софія з клунком, кладе ного біля печі. Не бачить Гната.
Гнат. Здорова була, чорнява!
Софія (кинулась). Ох! (Побачила Гната.) Гнат! (Під-біга і б'є його шуткома потихеньку.) Ось тобі - чорнява!.. Злякав... (Обніма й цілує.) Де був, вражий сину? Я трошки утомилась. Сядемо. (Сіли на лаві рядом.) Дивись, як гарненько я прибрала, от зараз піч вимажу і розмалюю її усякими квітками і півниками. Побачиш, як гарно буде! У мене є жовтогаряча глина і синька! А матері не бачив?
Гнат її обніма.
О ти, мій милий? Чи й тобі так весело зо мною, як мені з тобою? Чого ж ти мовчиш? Говори, смійся, шуткуй!
Гнат. Постривай ти, щебетуха. Не даєш мені й слова вимовить, сама балакаєш та й дивуєшся, що я мовчу... Сьогодня батько будуть.
Софія. Хто тобі сказав?
Гнат. Охрім приїхав з города. Він кіньми - і обігнав батька. Батько женуть пару биків і корову.
Софія. Корову? От я рада! А якої масті?
Гнат. Не питав. Дарованому коневі в зуби не дивляться.
Софія. Коли б сіру. Я терпіть не можу рижих. От ми й хазяїни з тобою! Правда? А як розбагатіємо, зберемо грошей, то купимо коней пару. Правда? Ти любиш коней? Я люблю. На волах довго їхать, а кіньми тілько ньокнув - і в городі.
Гнат. О ти, мій соловеєчко, щебетунчик! (Пустують - обніліа її й цілує.)
Софія. Гнате! Вгадай, що я тобі скажу? Ні, не вгадаєш. (Шепче на ухо.)
Гнат. ІІу?! А ти почім знаєш?
Софія. Я питала Параску, чого воно. (Шепче на ухо.) А вона й сказала. (Опуска очі соромливо.)
Гнат. Гляди ж, щоб син був!
Софія (б'є його). От тобі, от тобі! Бач, який противний! Я йому на вухо, а він так і вивіз голосно.
Гнат. Ха-ха-ха! Хіба не однаково? (Цілує.) Так гляди ж...
ЯВА VII
Входе Ганна.
Ганна.Ще не націлувались? Пора вже й за роботу браться!
Софія. Я, мамо, все зробила, дивіться!
Ганна.А піч, а просо треба стовкти.
Софія. Піч зараз розмалюю...
Гнат. А просо я й сам стовчу.
Ганна.Балуй, балуй! Може, й піч сам помажеш?
Гнат. А як і піч помажу, то що?
Тим часом Софія проворно розмішує глину і маже щіткою комин.
Ганна.Маж. Про мене, хоч і хліб міси, і обідать вари сам.
Софія. Не сердьтесь, мамо, на нього, то я винна. Я ні йому, ні вам нічого не дам зробить біля хати, я все сама зроблю...
Ганна.Багато наробиш, як раз у раз будеш до чоловіка липнуть.
Софія. Та я не буду... От побачите, мамо, як я комин розмалюю.
Ганна.Ти краще позашпаровуй та черінь добре вирівняй, бо горшки перевертаються, а малювати не треба - то примха.
Гнат. Та нехай малює, краще для ока, хіба воно вам завадить?
Ганна.Не можна вже матері й слова сказать твоїй жінці, наче я її з'їм! Тьфу на твої речі, - хоч в хаті не сиди... (Пішла з хати.)

ЯВА VIII
Гнат і Софія.
Гнат. Гедзь матір укусив.
Софія. Не дратуй. Нехай собі. Я їм раз у раз змовчу, покорюсь, то вони й подобрішають. Треба ж їм показать, що вони старші. Аби ти, моє серденько, завше був до мене такий, як тепер, то мені нічого тоді не страшно... Дивись, я зараз півника намалюю.
Гнат підходить до печі й дивиться. Бач?
Гнат. Хіба це півник? Це голуб!
Софія. Ну, голуб. Це ти, я тебе намалювала. Ти мій голуб! Еге?.. А тут буде проти нього голубка - це я... А ось квіточки, я люблю квітки. Знаєш, я насію в городі рожі, маку, повняків, чорнобривців... Боже, як люблю усякі квітки, а ти любиш?
Гнат (взяв стеблину з віника, умочив у глину і маже Софію). Люблю.
Софія. Ой! Постой же, я тебе щіткою помажу. (Хоче його помазать.)
Гнат ухиляється і вискакує в сіни.
Хіба ти не вернешся. (У двері балака, а за дверима Гнат сміється.) Стривай, стривай, смійся... ти будеш слать, то я тобі всього носа синькою обмажу - от гарний будеш, ха-ха-ха! Ну, йди вже, я не буду тепер мазать, єй-богу, не буду! От противний, мабуть, утік надвір. (Одчиня двері.) Так і є, ха-ха-ха! Злякався. (Малює.) Боже, як гарно, коли любиш і тебе люблять, аж сльози від радощів навертаються! От татко порадуються за моє щастя! А вони боялися, совіту-вали йти заміж у городі за шевця! Візьму у татка грошей і в неділю молебствіє одправлю: за Гната, за татка і... за матір, може, буде добріща. (Співа.)
На городі нивка,
Кругом материнка,
Там дівчина жито жала,
Сама чорнобривка.
Жала ж вона, жала,
Стала спочивати.
Ішов козак дорогою,
Став її питати.
Здоров, здоров, козаченьку.
Помагай біг, женче.
Вона ж стала, відказала:
Здоров бувай, серце!
А вже ж тая слава
На все село стала,
Що дівчина козаченька
Серденьком назвала.
Гнат (одчиня двері і підспівує послідні дві строчки). Не будеш мазать?
Софія. Іди, іди!
Гнат (входе). Ну, не пустуй же, я тобі щось гарне скажу... Батько женуть бички і корову, вже біля млина на тім боці.
Софія. Побіжимо йому назустріч!
Гнат. А хати нема на кого покинуть.
Софія. То ти оставайся, а я побіжу. (Хутко витира
руки й біжить.)
ЯВА IX
Гнат (один). Голубонька моя! Яка весела в неї вдача! Не дає мені й задуматься... Слава богу, забув Варку! То, бувало. Варка із голови не виходила - все перед очима стояла, а тепер байдуже... Недавно були вмісті на роботі біля машини, до мене й не балакала, а з другими пустувала та сміялась як несамовита, а потім сіла у клуні та плакала тяжко так, що боже мій... Я не витерпів, спитав, чого олаче, а вона глянула на мене, хутко витерла очі, нічого не сказала і побігла до роботи... Жаль її, зав'язала свій вік! І я таки винен... Ну, та вже тепер не вернеш...
ЯВА Х
Входе Варка.
Варка. Здрастуй, Гнате!
Гнат (набік). Тьфу, аж у серце шпигнуло. Здрастуй.
Варка. А Софія де?
Гнат. Нащо тобі?
Варка. Чого ти такий сердитий?
Гнат. Я? З якої речі?
Варка. Ти-то знаєш. Голос сердитий! Візьми решето, віддаси Софії, я в неї позичала.
Гнат. Поклади. Одначе ти змарніла!
Варка. Тю! А калинівський панич казав мені, що він кращої й не бачив.
Гнат. Познайомилася вже? Скоро.
Варка. Найма до себе в горниці. Вже тричі приїздив.
Гнат. Що ж ти, підеш? Степана забула?
Варка. Ох, де там забула! Я не така, як другі, не скоро забуваю. Сам кажеш, що змарніла... Журюся...
Гнат. А до панича все ж таки наймешся?
Варка. Побачу. Тим часом поїду в город, там розпитаю, де Степана діли, буду шукать його, а не знайду Степана...
Гнат. То знайдеш Івана?
Варка. Атож? Сохнуть не буду!
Гнат. На біса і в город їздить, і до панича найматься... Така молодиця тілько сліпого не приворожить. Ти б тут пошукала.
Варка. Я тут уже добре опеклася, і досі болить, ніяк загоїть не можу.
Гнат. Невже ще не забула?
Варка. Кого?
Гнат. Кого?.. А ти про кого балакаєш?
Варка. Догадайся.
Гнат. Чорт тебе знає! Хіба тебе розбереш.
Варка. Ха-ха-ха! Прощай!
Гнат (набік). Сатана! (До Варки.) Стривай, чого тікаєш?
Варка (зітхає). Боюся.
Гнат. Таківська! Кого ж ти боїшся?
Варка. Тебе.
Гнат (наближається). Хіба я вовк? Я не з'їм.
Варка. Так спалиш.
Гнат (бере її за руку). І не з'їм, і не спалю, а як пожартую, то ціла зостанешся.
Варка (нахиля голову). Я жартів не люблю, за жарти ти мене покинув.
Гнат. Ти сердишся?
Варка мовчить і дивиться на Гната лукаво спідлоба.
Ну й клята Варка, яка ти гарна стала!
Варка. А дівкою була поганча?.. Тепер гарна, бо не твоя... Пам'ятаєш, що ти мені казав, як ми сиділи під вербою на Купайла? Над річкою огонь горів, хлопці і дівчата гомоніли, перекликались, співали; теплий вітрець чуть подихав, а ти... схиливсь до мене... (Вириває руку.) Ох! Що я нагадала? Прощай!
Гнат хвата її за руку.
Пусти! ТІ То ти робиш?..
Гнат (палко). Варко! (Тягне її до себе).
Варка (виривається). Приходь до мене!.. Я сама.
(Вибіга.)
ЯВА XI
Гнат (один). Що це зо мною? Чи не одурів я?!. А очі, очі як горіли в неї... Пальона, каторжна, і гарна, як маків цвіт. Тьфу! Сатана в жіночому обличчі!.. Бач, як залізла знов у душу! Цур тобі, цур! Одсахнись від мене, пекельна маро!