Чорна Пантера і Білий Ведмідь (2-га частина)

 

В цей момент чується дзвінкий жіночий голос за колонами й хутко входить Рита, багато одягнена, в модному капелюсі, з блискучими очима, різкими, піднятими рухами. До М у л е н а, що йде за нею:

Р и т а. Ну, швидше! Я замерзла... Вина і всього... О, тут вже... А! І Білий Медвідь єсть із білою Сніжинкою? Яка поезія! Месьє Мулен, ви не соромтесь, тут всі свої. Ми сядемо тут? Чудесно... Швидше вина. Гарсон! Вина!
К о р н і й (зразу напружившись, побачивши Риту, сідає так щоб видно було Риту. Голосно до Сніжинки). Ну, так за вічне, Сніжинко! (П'є).
Р и т а. Xa-xa-xal Мулен! А ми за мент! Правда?
М у л е н (розглядаючись, теж піднято). О, чого? І ми за вічне можемо випити! (Ввічливо вклоняється Сніжинці й Корнієві, ті недбало хитають йому головою).
Р и т а. Ні, хочу за мент! Тільки за мент. Правда, Білий Медведю? Чи ти мене вже й не пізнаєш? Давно не бачились, може, й забув уже? Добрий вечір! Це ж я - жінка твоя.
К о р и і й. Добрий вечір!
Р и т а. Як же там твоє велике полотно?
К о р н і й. Чудесно... Моє полотно чудесно стоїть.
Р и т а (з натиском). Стоїть?
К о р н і й. Стоїть.
Р и т а. Ага! А ти собі тут?
К о р н і й.А я собі тут.
Р и т а. Xa-xa-xal Ну, значить, все в незмінному стані... Чудесної Ми, значить, сучасні супруги! Xa-xa-xal От це я розумію. (Видно, тяжко питати, з зусиллям). Ну, а як він називається? Ах, Лесик, ну, так, Лесик? Як же там наш Лесик? Га? (Дуже швидко, до гарсона). А, вино... Це яке? Фі, я цього не хочу, я не люблю... Не звикла... А це? Ага, це добре. Ну, Медведю, як же син наш, га?
К о р н і й. Піди подивись...
Р и т а. Ніколи, голубчику... Сьогодні ще маю в "Chat noir"22[22] їхати, а завтра теж цілий день зайнятий. (До Мулена). Правда, милий? Може, ви. Сніжинко, знаєте? Хоч вас і не цікавлять такі дрібниці, але ви тепер, мабуть, ближче стоїте до них і знаєте?
Сніжинка. О, розуміється, знаю. Я тільки що од Лесика... Він себе чудово почуває... Зараз так сміялася з ним... Ніяк не хотів пускати мене...
Р и т а (хрипло). Хіба?.. (Прожогом наливає шклянку вина й випиває). О, значить, усе добре... Ну, і чудесно! Xa-xa-xa! І нам чудесно. (До Мулена). Що ти, мій старенький, так сидиш, наче в гостях? Пий! Пий же, говорю! Плачу за все!
М у л е н. Рито, і тут буде те саме, що вчора?.. Ха-ха-ха!
Р и т а. А що вчора? А хіба вчора погано було? Ха! Я вчора одному цікавому добродію, такому, як, наприклад, от цей (повертається до Штіфа, що цікаво підійшов), пляшкою голову погладила... (До Штіфа). Може, хочете спробувати? Чудесно виходить!
Ш т і ф. О, дякую, я не цікавий до таких експериментів.
Р и т а (до Сніжинки). Так, кажете, наша дитина... ха-ха-ха... гарно себе почуває?
С н і ж и н к а. Пречудово! Такий веселий, свіжий, я його давно таким не знаю. Білий Медвідь хоче навіть писати його й мене... Вашу фігуру витерти й замінити моєю...
Р и т а (гостро-дико до Корнія). Правда?!!
К о р н і й. А, маєш!.. Ні. Сніжинка жартує...
С н і ж и н к а. Але це чудесна ідея! Ха-ха-ха!
Р и т а (мовчки, тяжко дихаючи, дивиться на Сніжинку. Тихо-хрипло). Сніжинка дуже весело жартує. Але... (Круто одвертається до Мулена). Ну що, правда, тут весело? А бач, не хотів іти! Насилу затягла сюди... Тут так весело жартують, так затишно... Ну, чом же не п'єш? Пий!.. Фу, душно як! Треба роздягатись.
Встає, роздягається й вішає пальто на колону. Після того прибирається проти дзеркала.
М у л е н (до Штіфа). Ти думаєш, я знаю... Це вино знає, де воно, що воно? Так само я знаю... Ця женщина вміє закрутити голову... О, вона вміє! Але все одно! Xa-xa-xal Ти дивуєшся? О, я сам себе не впізнаю. Мулен здурів, і більше нічого! Пий. (П'є).
Ш т і ф. За женщину, яка вміє закрутити! (П'є).
Р и т а (підходячи до столу). А! Мій старенький часу не гає! Але чому так пусто сьогодні тут? Де ж сім'я артистів?
Ш т і ф. Сім'я артистів, мадам, на балу "незалежних новаторів".
Р и т а. А це що за категорія? Яке новаторство ще заводять? Може, щоб мужчини родили дітей, а женщини жили з полюбовниками?
Ш т і ф. Xa-xa-xal О, я був би першим ворогом таких "новотворів".
Р и т а. А чому ті сидять там? Сер Блек, Мігуелес! Ідіть сюди. І ви. Кардинал. Ідіть до гурту, веселіше буде. І дам ваших кличте. Це - ваші amies? Чудесно! Тут жон немає, всі ми amies. Правда, Мулен? Ха-ха-ха! А ти боявся йти сюди, думав, що я до мужа побіжу. Ну, от мій муж, ну і що ж? Біжу? Га? Ха-ха-ха! Ми сучасні супруги! Ну що ж ви. Влек, Мігуелес? Не хочете?

Ті встають і нерішуче переходять на цей стіл.

Р и т а. От і чудово. Ви ще п'єте? Пийте, Мулен платить. Власне, не Мулен, а я, бо те, що він зараз платить, я потім одплачу. Правда, Мулен? Скільки я тобі вже винна? Рахунок ведеш? Ну, і веди...
М у л е н. А розуміється, веду. Всяк своє веде! Пийте, панове! Чорна Пантера всіх нас частує. Ха-ха-ха! Штіфе, пий!
Р и т а (до Корнія й Сніжинки). А ви чого ж? Не хочете? Мулен, я хочу танцювати! Скажи, щоб прийшли сюди музики.
М у л е н (схоплюючись в п'яному захваті). Музики? Тут?
Р и т а. А де ж? Я хочу танцювати танок апашів23[23]. З тобою! Хочеш?
М у л е н. Розуміється, хочу! Ха-ха-хаї Гарсон! Музиків сюди. Хутко! Ми будемо танцювати танок апашів з Чорною Пантерою. 0-ля! Геть столи! Панове, пересідайте на другі столи, середина вільна мусить бути. Штіфе, помагай!

Видко, як гарсон говорить щось хазяїну, той стискує плечима, одповідає, і гарсон біжить у другий кінець кабаре. Через якийсь час веде музиків. Публіка починає підходити наперед і зазирати крізь колони.

Р и т а (на Мулена). Ач як розходився! Xa-xa-xal Мігуелес, що ви на мене так дивитесь? Га?
М і г у е л е с (серйозно). Я не впізнаю сеньйору.
Р и т а. Чому? Весела? О, я вмію бути дуже веселою. Може, хочете зо мною танок апашів станцювати?
М і г у е л е с. Дякую, я не вмію.
Р и т а. Шкода. У вас постать дуже хороша для цього танку. Ви його не вмієте? А я вмію. О, чудовий танок! О, і музики вже йдуть. Мулен, на середину.
К о р н і й (весь час п'є і стає хмурнішим і хмурнішим. Раптом не видержує й голосно говорить). Запніть завісу.
Р и т а (хутко в його бік). Що? А ви хто такий? Яке вам діло? Не подобається, можете забиратись. Не сміть запинати! Я хочу танцювати! Прошу всіх, все кафе, весь Париж! Чорна Пантера, коханка Мулена, буде танцювати танок... (До Мулена). Xa-xa-xal А месьє Мулен уже й просіяв? О, ні, я ще не коханка і не ашіе месьє Мулена! Я - жона артиста Корнія Евневича. Voilal Ось - мій муж. А я жона його, буду зараз танцювати танок апашів. Ну? Музики готові?

Голос од музиків:

- Готові!

Публіка товпиться крізь колони. Сніжинка щось говорить Корнієві, але той понуро дивиться на Риту..

Р и т а. Ну, Мулен, починаємо?
М у л е н. Я весь тут.
Р и т а (плескає в долоні музикам). Алло!

Музики грають. Рита й Мулен танцюють. Дедалі то з більшим запалом, якоюсь дикою, п'яною жагою і майстерством.

С н і ж и н к а (захоплено встає й жадно слідкує. До Корнія). Вона гарна. Медведю! Вона страшно гарна! Рита. Швидше, музики!

Корній п'є, але не зводить очей з Рити. Кулаки його машинально стискуються. Він то схопиться, то знов сяде. І знов п'є чарку за чаркою.

Р и т а. Фу, годі!.. (Важко дихаючи, підбігає до Корнія). Ну що? Гарно танцювала? Га?
С н і ж и н к а. Чудово, Рито!!!
Р и т а (не звертаючи на неї уваги). Ну? Не думав, що я можу, га? Xa-xa-xal Думав, тільки пелюшки мити можу? Що ж ти мовчиш? Подобається, кажи?

Корній сильно ставить чарку на стіл, не одповідає.

Р и т а. Ха-ха-ха! Обережно, чарку розіб'єш, двадцять сантимів коштує, не хватить заплатити. Xa-xa-xal (Обходить). Мулене, дякую! О, дякую.. Ну що, Мігуелес, може, ви зо мною хочете? Ах, ви не вмієте! Ну, не треба... А публіки скільки. (До неї). Цікаво, правда? Ха-ха-ха! (Публіка розходиться, балакаючи).
Ш т і ф. Ви чудово танцювали, це щось надзвичайне. У вас така пластика...
Р и т а. Невже? Пластика? О, у мене пластика, ха-ха-ха!.. А ви не п'єте? Панове, мусите всі пити, бо буду сердита. Блек, пийте, я не хочу, щоб коло мене були тверезі очі! Мусите всі п'яні бути.
Б л е к. У п'яного, мадам, очі більш тверезі, ніж у тверезого.
Р и т а. Все одно! Мулен... О, мій Мулен... які в тебе зараз чудові очі. Білий Медведю! Подивись, які очі у месьє Мулена. Подивись. Мулен, покажи моєму мужу, які в тебе очі зараз... Масляні, жадні, ха-ха-ха! Такі і в мого мужа були колись... Що ви, панове, шепочетесь? Не вірите? Спитайте у мого мужа. А Мулен все так же дивиться... Одурів, правда? Але чекай, ти ще рано дивишся... так. А це забув... (Виймає з-за корсажа карти). Хочеш грати?..
М ул е н (з викликом). Хочу!
Р и т а. А? Не боїшся вже?
М у л е н. Все одно. Чим швидше, тим краще! Давай!
Р и т а. О? А я не хочу... Панове, хто хоче з нами в карти грати? У нас гарна гра. Ми граємо з Муленом на поцілунки. Кожний поцілунок мій коштує сто франків або одна ніч любові.. Але я на поцілунки тільки з моїм Муленом граю. Вже програла йому п'ять поцілунків, ще п'ять і... і... я твоя? Правда? Amie, га? Ха-ха-ха! Чуєш, Білий Медведю? Хочеш грати з нами?.. Але, бідний, чим же ти гратимеш? Хіба полотном? Ха-ха! Ну, Мулен! Граймо! Панове, хто хоче? Мігуелес? Блек? Кардинал?
С а ф о. Я хочу грати!
Р и т а. О? Чудесної Теж на поцілунки?
С а ф о. О, ні, я на гроші. Кардинал, я хочу грати.
М у л е н. Штіфе! Грай! Ставка - скільки хто хоче. Гра - штос.

Всі тихо між собою балакають. Підходить Янсон.

Р и т а. Поцілунок на червоного короля. На тебе, Білий Медведю! Ха-ха-ха!
М у л е н. Ще хто?
Я н с о н. На жирову кралю сто франків або один поцілунок.
С н і ж и н к а (схопившись вражено). Янсоне, це що?
Я н с о н (спокійно). Краса виграє.
М у л е н. Ще хто?
С а ф о. І я на жирову кралю десять франків.
Р и т а. Ого! Швидше, Мулене!
М у л е н. Ще хто? Нікого? Одчиняю колоду. (Дає направо й наліво).
С а ф о. Жирова краля! Програла!
М у л е н. Побита!
Я н с о н (спокійно). Краса виграє.
Р и т а. Ну, Білий Медведю? Хто кого: чи Мулен тебе, чи ти Мулена?
М у л е н. Раз-два. Раз-два. Червоний король. Побитий. Шість поцілунків! Прошу. Хто ставить?
К а р д и н а л (виймаючи гаманця). Гм! Я волів би, дитинко, щоб ти грала на поцілунки. (Дає гроші).
С а ф о. Он я-як? Ах, ти ж... Ну, чекай!
Р и т а. Два зразу на червоного короля! Кінчать -так кінчать!
М у л е н (в захваті). Чудово! Ще хто?
Я н с о н. Сто на жирову кралю.
С а ф о. Я десять на неї!
М у л е н. Чудово! Одчиняю колоду. Раз-два. Раз-два. Раз-два. Червоний король. Побитий. Вісім поцілунків!..
С а ф о. Далі ж, далі! Що за свинство!
М у л е н. Ах, далі... (Здає).
Р и т а. Білий Медведю! Побиває тебе Мулен! Та що ти все п'єш? Ти б краще пограв! Га? Не хочеш? Останні два поцілунки ставлю... (В голосі мука і одчай завзяття). Прощайся. Ну?

Корній помалу встає й підходить до столу, заклавши руки в кишені.

М у л е н (з легкою тривогою, але й з викликом дивиться на нього). Месьє Корній хоче грати?
К о рн і й. Ні, хочу дивитись.
Р и т а. Тільки дивитись?
С а ф о (незадоволено). Е, я не хочу грати, як так.
К а р д и н а л. То найкраще, дитинко, давай сюди гроші. То не наша гра.
М у л е н (до Рити). Ну? (Випиває склянку вина).
Р и т а (встає. Глухо). Уже вісім? Більше ніхто не хоче грати?.. Ну, розуміється. Значить, зараз кінець?
Ну!.. Знаєте що, Мулене: або квит на все, або... кінець грі і... всьому. Хочете?
М у л е н (хвилюючись). На все квит чи тільки на поцілунки?
Рита. Ха-ха-хаї І тут торгується. Ні, за рукавички, що ви сьогодні купили, я вам зостанусь винна п'ять франків! Кінець або так, або так! Ну?
М у л е н. Добре. На червоного короля?
Р и т а. На червоного короля!
М у л е н (здушено). Одчиняю колоду. Раз-два. Раз-два.
К о р н і й. Стійте. (Дуже хвилюється, хрипло). Ні, нічого... здавайте!
Р и т а. Що ти хотів? Що ти хотів? Чекайте, Мулене! Що ж ти хотів, говори скоріше! Ну? Ну, що? Ну, говори ж, ти!
К о р н і й. Нічого, далі...
Р и т а (дико). А-а! Ну, так далі, Мулене, далі, швидше кидай подлого червоного дурня! Швидше ж, ну!.. Руки дрижать, - теж мужчина!
М у л е н (трясучись весь). Раз-два. Раз-два. (Всі напружено слідкують).
Р и т а. Швидше! Швидше!
М у л е н. Червоний король! Побитий!
Р и т а (тихо опускаючись на стілець). Ну, от і кінець. Побитий. (Заплющує очі й сидить як мертва). Тепер кінець.
К о р н і й (хрипло, голосно). Ну, а тепер весь квит на моє полотно... На полотно. Ну?
М у л е н (розтеряно). На полотно?

Рита хутко підіймається й напружено застигає.

К о р н і й. Так, на моє полотно. Не варте?.. Програю, ваше полотно і... Чорна Пантера. Виграю... моє полотно... і... Чорна Пантера.
Р и т а (гордо). Чорна Пантера не програється! Я йду за Муленом. Ходім!
К о р н і й (тихо). Я не скінчив же... Я хотів сказати: " і Чорна Пантера буде вільною". Вона може й тоді піти з Муленом. (До Мулена). Ну? (Мулен вагається).
С н і ж и н к а (обурено). О, крамар паскудний! Та грайте ж!
М у л е н (з кривою посмішкою). Добре! На що ставите?
К о р н і й. На жирову кралю.
С а ф о. Ой, не треба, вона програє!
К о р н і й. Здавайте.
М у л е н (дрижачим голосом). Одчиняю колоду. Раз-два... Раз-два... Раз-два...

Довго рахує. Видно, як Рита дрижить і жадно слідкує за картами;
Корній стиснув кулак, стоїть непорушне; Сніжинка глибоко зітхає.

М у л е н. Жирова краля... (Убитим голосом). Взяла...

Випускає карти й криво-жалко посміхається до всіх. Всі глибоко зітхають.

К о р н і й. Полотно моє... А Чорна Пантера вільна... (До неї). Хочеш додому?

Рита мовчки йде до вішалки, одягається.

С н і ж и н к а (в захваті і схвильовано стискуючи руку Корнію). Ви гарні, Медведю. Те правда, що я вам говорила. Чуєте? Янсоне, платіть, ходімте! (Хутко виходить).
Р и т а (підходить до Мулена, тихо). Простіть, Мулене, я все верну вам, що позичила... Простіть, що дала вам неприємності... (До всіх). До побачення. (Корнію, не дивлячись на нього, несміла). Можна взяти тебе за руку? У мене ноги дрижать.
К о р н і й (беручи її під руку). Ми поїдемо... Гарсон, я завтра прийду заплатити... (Гарсон мовчки уклоняється).


Корній і Рита помалу виходять. Всі проводжають їх мовчазними серйозними поглядами.


З а в і с а


ДІЯ ТРЕТЯ

Декорація першої дії.

К о р н і й сам в пальті ходить по ательє, сильно зачісуючи пальцями волосся назад і, видно, глибоко й тяжко про щось думаючи. Зліва хутко виходить Рита, теж в пальті, але без капелюха, несе на руках дитину. За нею Г а н н а С е м е н і в н а, яка, витираючи сльози, неспокійно говорить.


Г а н н а С е м е н і в н а. Ритонько! Ну, навіщо ви його сюди? Тут холодно. І сонний він...
Р и т а. Нічого, мамо, нічого. Тут видніше, я хочу роздивитись його. Я ж хочу побачити його як слід, (Кладе на канапу, сама стає навколішки, хапливо розмотує). Ну, покажись своїй мамі, покажись своїй гидкій мамі. Кинула тебе, кинула, погана... О, муко моя рідна!.. Ну, який же ти став? Який?.. Господи! Як же схуд він! О, Боже! Та що ви з ним зробили?
Г а н н а С е м е н і в н а. Ритонько, Ритонько... Нічого не робили... То вам так здається... Йому лучче навіть стало.
Р и т а. "Лучче"?! Та подивіться ж на очі його! В них смерть!.. Боже мій!
Г а н н а С е м е н і в н а.Та Господь з вами, дитино, що то ви таке говорите! А хай Бог милує од таких слів.. Що ви, справді? Дитина навіть не плакала... Тиха, як янгол. От ще таке...
Р и т а (раптом). Сніжинка сьогодні ввечері була тут? І він сміявся до неї?
Г а н н а С е м е н і в н а. Яка Сніжинка? Ніякої Сніжинки тут не було.
Р и т а. Ага. Значить... (До дитини). А я думала, що Лесика мого вже одняли... Одняли кров мого серця. Лесю, Лесюню, Лесику мій, який же ти став! Як же тихо ти посміхаєшся... Чого ти так посміхаєшся страшно, дитино моя, життя моє? Лесику! Мама?.. Пізнав. Пізнав маму? Пізнав свою кров. (Дико, жагуче, несамовито починає цілувати личко дитини, ніжки, ковдру, якою замотано Лесика). О, моє єдине щастя, єдине сонце, моя радість, біль мій солодкий, пекучий. Лесику! Лесю! Лесику! Посміхнись до мами, ось прийшла до тебе. Мама не дасть тебе нікому, мама безумна, але мама серце своє вирве для тебе... Лесику, Лесику!.. (Припадає до нього з судорожною, жадливою любов'ю).
Г а н н а С е м е н і в н а (підходячи до Корнія, що все ходив по хаті). Сину, роздягнися... Та чого ти такий?
К о р н і й (машинально роздягаючись). Нічого, мамо... Все добре. Годі... Бог з ним...
Р и т а Корнію! Іди сюди.

Корній підходить.

Р и т а (любовно, несміла). Подивись, зовсім твоє чола.. Навіть волосики так закручуються... Бачиш?

Корній киває головою і з тихою сумно-любовною посмішкою дивиться ва сина.

Р и т а. А ще через рік буде вилитий тато. Сядь тут, коло нього... Дивись, як він оченятками на тебе водить... Тихий же який він став! (Зі скорб'ю). Чого ти, дитино, тиха така?! Що ти чуєш?
Г а н н а С е м е н і в н а. А, Рито, та не вигадуйте ви Бог зна чого! От напались! Раз у раз він такий тихенький...
Р и т а. Як він на тебе дивиться... Очей це зводить. (З ревністю). Лесику! Маму вже забув? Лесику!.. Ні-ні, сміється... Сміється до мами! (Починає жагуче цілувати).
К о р н і й (одводячи її голову). Обережно, Рито, ти його душиш...
Р и т а. Я?! Душу?? Я душу?? 0-о! А ти бачив, як кішка носить в зубах кошенят? Я малою завжди однімала, думала, що вона їх задушить. От так і я душу... (Припадає до сина). От так і я душу. От так і я... Ти моє кошеня... Ти моє ведмежа маленьке... Ох, у мене серце розірветься!
Г а н н а С е м е н і в н а. Буде, Рито, хай він засне... Кладіть його в колиску. Недобре. Давайте сюди...
Р и т а. Ой, ні! Я ж так давно-давно не бачила його. Я сама його закачаю. Сама, на руках своїх. Сама в колиску покладу, сама нічку просиджу над ним. Сама, сама!.. Дитиночка спатоньки хоче? Моя біленька? Хоче, моя зіронька бліда? Зараз, зараз... О, бліда ж яка! Боже мій. Боже...
Г а н н а С е м е н і в н а. Та, розуміється, буде бліда в цих туманах та дощах... Тут і доросла людина без привички заслабне... Як вони тільки живуть тут, Господи? Швидше б уже вибратись звідси... (До Корнія). Синку, ти вже не гайся з картиною, продавай її швидше, господь з нею, та їдемо...
К о р н і й. Картину? Яку?
Г а н н а С е м е н і в н а.Та оту ж таки...
Р и т а (хапливо). Мамо, мамо. Не треба ж! Хай потім, не треба зараз!
Г а н н а С е м е н і в н а. Та чого ж потім? Треба ж уже...
Р и т а (хапаючи Корнія, що стає підійматись). Сиди, сиди! Мамочко, не треба... Я ж вам казала. Ідіть до себе, я хочу щось сказати Корнієві. Ідіть, мамо...
Г а н н а С е м е н і в н а (стискуючи плечима іде). Та до якої ж пори? Дитина он...
Р и т а. Мамо, мамо! Я сама, я сама...

Ганна Семенівна зітхає й виходить.

Р и т а. Чого ти такий, Нію? Чого? Ти ще не простив мені, ні?
К о р н і й. Нічого, Рито, нічого... Що ж там прощати? Нічого нема... Нічого.
Р и т а. Ні, ти якийсь став інший. Ти всю дорогу мовчав, тут мовчиш. Що ти думаєш, скажи? Скажи все, я все зроблю, ну, скажи ж...
К о р н і й. Та нічого ж, Ритонько... Нічого.. Все це якось не так. Не так все це в нас. От і все...
Р и т а. Що ж не так? Що?
К о р н і й. Ну, все oцe. Якось ненормально...
Р и т а. Що ж тут ненормального? Що я люблю свою дитину? Хіба ж ти її не любиш?
К о р н і й. Люблю... А, Рито, люблю... Тільки ми між собою. Та я не знаю... Не так все це. Не повинно так бути...
Р и т а. Що ж між нами?.. Може, ти мене вже не любиш? Ну, говори прямо! Говори.
К о р н і й. О, ні, люблю... А-а, люблю так, що... І сам не думав, що так люблю. І Лесика, і тебе. І от... От це й незрозуміле й ненормально.
Р и т а. Та що ж ненормально? Може, думаєш, я не люблю тебе? Думаєш, зрадила тобі? Це думаєш?
К о р н і й. Ні... Я вірю тобі... (Хоче встати).
Р и т а. Та куди ж ти? В чому ж річ?
К о р н і й. В чому?.. Ха, в чому. Щось ще єсть... А, Рито, тут ти мене не зрозумієш. Тут, я бачу, ти мене не зрозумієш. Ти мене не зрозумієш. І. говорить не варто... А, не варто... Ні-ні... (Хоче встати).
Р и т а (не пускаючи). Та сиди ж, Нію... Чого ж я тебе не зрозумію? Мистецтво? Так?
К о р н і й. Так, мистецтво.
Р и т а. Ну, то чом же я тебе не зрозумію? Чом? Хіба ж я тебе досі не розуміла? Хіба я не була тобі товаришем? Хіба я не боліла твоїми болями й не раділа твоїми радощами? Нію? Хіба та можеш мені дорікнути? Хіба ж я тебе не любила, не зливала своєї душі з твоєю? Нію? Мужу мій? Навіщо ж таке говорити своїй найближчій людині? Навіщо ж так безумно мучити її й себе? А дитина? Чим же вона винна? Чим її можеш докорити? Що любиш її? Але ж вона не винна за це. Ну, не люби її, викинь на вулицю, забудь, покинь...
К о р н і й. А, якби я міг викинути!
Р и т а. А ти б хотів? І мене хотів би викинути? Хотів би? Ну, викидай... І з чим же ти зостанешся? Ти будеш порожній, бо життя тільки в цьому, це єсть найлюдське. Приймеш холодну, гарну Сніжинку? Красу? Життя, Нію, не в красі, краса в житті, в любові, ось в цьому! (Показує на Лесика). Це єсть людське... Нію, Нію, ну, що ж тобою сталося, ти ж мій єдиний, чулий, добрий... Нію, як можеш ти вас так мучити, як можеш, за віщо? Ну, вдумайся сам, як ти нас усіх мучиш! За що? Що ми тобі зробили? Що любимо тебе, що... Ой, Нію, Медведю мій прекрасний, а ж люблю тебе так, що в той день помру, як побачу, що ти не хочеш більш мене. Скільки я перемучилась за ці дні. О, Боже! І знаєш, що рішила? Знаєш? Що я вб'ю тебе, Лесика і себе! Я не можу жити без вас... Я не знаю, кого я більше люблю, тебе чи Лесика, але знаю, що без половини серця жити не можу, Нію! Хай ці інстинкти дикі, сліпі - я не можу... От і знай це... Ну, обніми ж мене, обніми, пригорни, я так змучилась за тобою, так витягнулось все серце до тебе і до... до дитини нашої...
К о р н і й (зворушений, обіймаючи, сильно пригортає до себе). Рито моя. Рито моя...
Р и т а. Твоя, твоя, милий, вся твоя. Ми всі трое - одно... Пам'ятаєш у Кіплінга? Пам'ятаєш: "ми всі троє -.одно"24[24]? І от нас троє, і ми всі одно... (Десь чується тиха приглушена гра на скрипці). Хто то грає?
Ах, то італьянець-композитор...
К о р н і й. Як гарно грає...
Р и т а. Він грає нам... Правда?.. Як у нас будуть гроші, мв купимо піаніно, і я буду тобі грати... Ти будеш малювати, а я гратиму тобі. Пам'ятаєш, ти казав, що тобі найкраще пишеться під музику. І Лесик буде тут, тобі щіточки й фарби подавати... А я всю душу виграватиму тобі, а ти візьмеш її в свою душу і з неї передаси на полотно. І ми разом будемо творити, всі троє, бо ми "всі трое - одно". Правда? Правда?
К о р н і й. Правда... Лесик спати хоче, дивись, оченята які стомлені...
Р и т а. Зараз, зараз... Втомлені, втомлені оченятка мої, втомлені бідні мої, пелюсточки мої бліді, ніжні... Зараз спатоньки... О, дитино, яка ж ти стала! Ой, яка ж ти стала, бідна моя! (Схиляється і з скорбною любов'ю дивиться на сина).

Корній, наче вкопаний, впивається в них очима. Входить Г а н н а С е м е н і в н а, тихо підходить, пильно подивляючись на обох.

Р и т а (несвідомо, поринувши вся в скорб, задумливо шепоче). Дитино... Бліда... Стомлена зірка моя...

Корній, ніби боячись злякати, спугнути, тихо, обережно підводиться і, не зводячи а них очей, хоче йти до полотна.

Р и т а (повернувшись до нього). Нію, дивись...
К о р н і й (хапливо, з ляком). Рито, Рито, не говори, не ворушся, стій так... Хвилиночку, ради Бога!
Р и т а (здивовано). Що ти? (Зрозумівши). Ага, ну, добре... Може, стати там?
К о р н і й. Ні-ні-ні... Стій так... Мамо, одійдіть! А може, справді, сюди... Я тільки одну рисочку... (Хапається, хвилюється).
Г а н н а С е м е н і в н а. Ну, от, уже напало... Господи!
Р и т а (злякано). Мамо, мамо, не треба, ради Бога!
Г а н н а С е м е н і в н а (стискує плечима). Дитина ж спати хоче. Що ви мучите її?
К о р н і й. Мамо! Ради Бога... Ну, що це таке? Сюди, Рито. Клади на стілець сюди, так. Сама сідай. Одну хвилиночку... Одну рисочку... Її знаєш, тоді не видно було, не так, тепер... лучче. Таке страждання... Це іменно те, що треба. Це іменно вона... Схились, трошки піднімись, так... Тепер... дивись. Трохи не так... Ні-ні, нічого. Видно, видно... (Вдивляється зблизька). Так-так... Воно. Воно...
Г а н н а С е м е н і в н а (стискує плечима). Радіє, що воно... "Рисочка". Та ти в душу подивись, там ще більша мука. Радіє! Господи!
К о р н і й (одмахується). А, мамо! Трошки вище ще. Рито. От так... Лесика... трошечки от так... Ах, шкода, що не день. У нього тепер чудова блідість...
Г а н н а С е м е н і в н а (все більш і більш вражена). " Чудова блідість "!
Р и т а. Мамо! Я вас молю, ради Бога, мовчіть, я ж вас просила... Ну, зробіть це для мене.
Г а н н а С е м е н і в н а. Та як же я. Господи, можу мовчати?! Та я дерево, чи що? Мучать дитину і радіють, що "чудова блідість". Та я ж ще не зовсім здуріла, прости Господи! "Рисочка"... Радіє, що рисочка страждання... Та що ж це таке? "Чудова блідість". Та задушіть дитину, іще краща буде...
К о р н і й (не чуючи, підбігає до полотна, знімає його, вдивляється, з одчаєм). Не так! Не те... А, Боже!.. У тебе не було. Рито, цього, що тепер. Не було...
Г а н н а С е м е ні в н а.А ще б пак! Ти б ще більше помучив, ще б не те було... Ну, їй - богу, подуріли, чи що?! Та дитину захолодите!
Р и т а. Мамо, я вас молю!
К орній. Рито, Рито... не ворушся, спокійніше, ввійди в себе... (Хапає палітру, мішає фарби, гарячково пише). Ах, якби день! Ти завтра сядеш трохи далі... Трохи далі. Завтра тіні... А сьогодні... тільки це, тільки тут, ось-ось... Ні-ні. Рито, ради Бога!..

Дитина слабо починає плакати.

Г а н н а С е м е н і в н а (схоплюється, підбігає й бере Лесика з стільця). Годі! Що це таке?
Р и т а (теж нахиляється до дитини). Лесику, Лесику!
К о р н і й (люто). Мамо! Одійдіть, я вас прошу! Покладіть дитину, покладіть, я вам кажу!
Г а н н а С е м е н і в н а. Ти сказився? Дитина змерзла, плаче.
К о р н і й. Хай мерзне, плаче, покладіть!
Г а н н а С е м е н і в н а. Не покладу! Що я, така божевільна, як ти? Що це таке? Тобі оті "рисочки" на рядні дорогші, ніж отут на лиці? Схаменися! Та звірі так не роблять!
К о р н і й. Мамо, ви нічого не розумієте, покладіть Лесика!
Г а н н а С е м е н і в н а. Не покладу! Вбий мене. не покладу. Я не сказилася ще, щоб морозити дитину! (До Рити). А ви, мати хороші, сидіть! Та я...
К о р н і й (підбігаючи, з мукою, дрижачи весь). Мамо, я вас благаю, на хвилиночку! Ну, покладіть Лесика, я тільки одну рисочку, тільки одну, вона найважніша... Мамо, голубко, молю вас, покладіть, не мучте ж мене, я не можу, я мушу. Мамочко! (Цілує їй руки, дрижить, хапає Лесика).
Г а н н а С е м е н і в н а. Господи! Збожеволів. Це ж божевілля! Та заспокойся... Та, сину, що з тобою?!
Р и т а (з мукою заломляючи руки). О Боже!
К о р н і й. Мамо, дорога, хороша, ну, хвилиночку, він же не плаче, тут тепло, ми затопимо грубку, мамуню, мамо, не мучте ж мене, я не можу!
Г а н н а С е м е н і в н а (вражена і злякана). Господи милостивий... Та продай ти лучче це нещастя наше!
К о р н і й. Продам, продам, сьогодні ж, завтра продам, тільки покладіть.
Г а н н а С е м е н і в н а. Що ти з ним казатимеш! Оце так так... Нате, малюйте, коли вам страждання на полотні важніші, ніж живі... Нате, робіть з ним, що хочете. (Кладе Лесика на старе місце. Милує, загортає його).
К о р н і й. Мамо, не замотуйте його, я ж нічого не бачу. Та одійдіть од його. Що ж це таке, нарешті. Боже ти мій!
Г а н н а С е м е н і в н а. Та як же не замотувать, коли тут холодно, як у льоху. Що ж ти собі думаєш, та ти ж про дитину подумай, про оцю, а не ту, хай вона тобі згорить разом з твоїм рядном!
Р и т а (тихо з мукою). Мамо, я ж вас просила, я сама все...
Г а н н а С е м е н і в н а. Та не можу ж я! Я ж людина, чи звір? Та й звір дитину свою жалує...
К о р н і й (не слухаючи, захоплюючись знов). Мамо, одступіться, ви ж заступаєте... А, Боже мій! От маєш! Рито, ти вже не так сидиш... Трошки нижче. Так... Ввійди в себе... Спокійніше... Ну, прошу ж, спокійніше.
Р и т а. Не можу, Нію...
К о р н і й (дратуючись). Та як не можеш! Ну, спокійніше будь, і вже... Ввійди в себе.
Р и т а. Не можу, Нію, ну, не можу... Прости, не сердься...
К о р н і й. В тебе зовсім не той вираз страждання. Так же не можна... Ну, дивись на Лесика...
Г а н н а С е м е н і в н а."У тебе не той вираз страждання". Так он як вони малюються, ці картини. А прокляття ж вам, коли так!
К о р н і й. Риточко, сиди тихо... сиди... Отак... Ну, хоч так уже... Ах, пропало... Ну, так хоча б...

Гарячково пише.
Лесик знов починає плакати.

Р и т а (кидаючись до нього). Лесю, Лесюню, серце моє, не плач хоч ти! Господи!
Г а н н а С е м е н і в н а (рішуче й люто). Е, що я з вами буду довго тут?! Давайте сюди дитину. (Бере Лесика). До якої ж пори це буде? Ви всю ніч його тут будете морозити? До смерті? Хочете, щоб рисочка смерті появилася? Геть! Малюй он її, а дитини я не дам! Вона беззахисна, і вступитись за неї нема кому! Геть! (Іде з ательє).
К о р н і й (з одчаєм). Мамо!..
Г а н н а С е м е н і в н а. Геть! Не дам! (Виходить).
К о р н і й (люто шпурляє щіточку). Так не можна! Так не можна! А, так не можна, нарешті! Що це таке?!
Р и т а (підходить до нього, пригортаючись). Нію... Заспокойся...
К о р и і й. Та як я можу заспокоїтись! От єсть! Тільки от-от мав схопити - і на! Так же не можна!..
Р и т а (дивлячись на полотно). Нію, його треба все одно переробляти...
К о р н і й. Для чого? От єсть! Нічого переробляти! Тільки трохи. А, Боже... якраз...
Р и т а. Воно не вдасться тобі, Нію.
К о р н і й. А, розуміється, не вдасться, як будуть з-під носа. вихоплювати... Але мусить удатись. І вдасться, я чую... я чую... от!
Р и т а. А мені здається, треба нове починати...
К о р н і й. Нове? Не скінчивши цього? Та навіщо?
Р и т а. Ти не хвилюйся, а от послухай, що я скажу. Це полотно ти продай... Чекай, любий, дай я скажу... Це полотно ти продай, ми на ці гроші виїдемо, і там на новому місці ти почнеш друге... Ми будемо всі здоровіші, спокійніші, ти краще працюватимеш.
К о р и і й. Ну, от маєш! Значить, і ти не розумієш нічого. Та мені, власне, не треба спокійніше. Власне, я бачу, що помилявся! От єсть. Я це якраз зараз побачив. У тебе не було тоді такої скорби і справжньої муки, що зараз... Я брехав, я штучно хотів утворити на полотні, коли тебе не було. Власне тепер то це і треба. Спокійніші... От єсть! Ха! Мені не треба спокою. Моя ідея спокоєм руйнується... Саме тепер, от зараз, в цю хвилину мені потрібні ви...
Р и т а. Наші муки?
К о р н і й. А так! От маєш... Це єсть іменно те, що треба... От іменно!
Р и т а. Ти б, може, навмисне муки ці зробив би, щоб намалювати? Живі муки тобі тільки як чудові рисочки?
К о р н і й. А, Рито, ти, як мама...
Р и т а. А хіба не так? Та ти ж подумай; на полотні ж ми, я, твоя жінка, і син твій. І ти радієш, що ми мучимося, бо ти можеш схопити "те, що треба". Вдумайся сам як людина, що ти робиш?
К о р н і й. А, Рито, ти, як мама, "вдумайся, схаменися". Ти Мене не розумієш, от і вже.
Р и т а. Так - не розумію, як ти хочеш.
К о р н і й. А, я це знаю. Я це знаю. Я це казав...
Р и т а. І не зрозумію! Я можу бути товаришем, але давати сім'ю, давати себе й дитину свою полотну - не можу.
К о р ні й. Aгa! От воно і єсть. От воно і єсть. Значить, ти - не товариш. От це і єсть все... От і вже.
Р и т а. А-а ти хотів би цього? Ти, може, хотів би ще "вищої" скорби, щоб Лесик помер і тоді мою скорб намалювати? Ха-ха-ха! Та цього не буде. Ти сам себе нищиш! Чуєш? Як Лесик помре, тобі не буде кого малювати! Чуєш? Твоє полотно все одно зостанеться нескінченим. Розумієш?
К о р н і й (вражений). Нескінченим?
Р и т а. А як ти скінчиш? Ну? Хто тобі буде моделлю? Де ти "рисочку" візьмеш? Ну? Це полотно ти все одно мусиш не скінчити. Ти мусиш його продати. І друге почати.
К о р н і й (стрепенувшись, немов упечений). А, ні! А, вибачай... Коли вже діло йде так, то ти мусиш, нарешті, щось для цього зробити! От.
Р и т а. Я? Що я можу зробити? (Карній хоче сказати).

В двері стук.

К о р н і й. А, ще когось несе.

Ввійдіть! Входять Сніжинка і Явсон.

С н і ж и н к а. Вибачте, будь ласка, ми на одну хвилинку. Добродій Янсон має До пані Рити одну справу. На одну хвилинку.
Р и т а (здивовано). До мене? Дуже прошу.
Я н с о н (спокійно). Прошу мені вибачити, що вмішуюсь в ваші особисті справи. Річ в тому, що мені відомо, що вам треба виїхати через здоров'я дитини з Парижа. Цілком розуміючи вас і знаючи ваше скрутне становище, я насмілився запропонувати вам свою маленьку поміч. Я Можу вам позичити грошей; коли зможете вернути, тоді й повернете.
Р и т а (спалахнувши). О, дякую дуже. Але...
Я н с о н. Вибачте, я вас переб'ю. Але одна умова: я позичу гроші тільки вам із тим, що виїдете з Парижа ви, а ваш муж лишиться тут.
Р и т а. Що-о?! Щоб я одна їхала?.. Що ви, добродію?
Я н с о н. Таку умову я ставлю.
Р и т а. Щоб муж мій тут зостався, а я їхала? Для чого? Навіщо вам?
Я н с о н. Така моя умова.
Р и т а (глянувши на Сніжинку). Ха-ха-ха! Я розумію. Дуже дякую, добродію, дуже дякую. Ви дуже добрі, а ще більш простодушні.
К о р н і й. Я не розумію цієї умови. І потім ми не можемо згодитись... Я мушу кінчати свою роботу. Що за... чудна умова?
Р и т а (до Янсона). Та ви розумієте, що ви пропонуєте, чи ні?
Я н с о н. Я, мадам, завжди даю собі відчит, що говорю і роблю.
Р и т а. Не думаю, що на цей раз ви вірний відчит собі дали! Ха-ха-ха! Розумієш, Корнію, цю умову? Я поїду, а ти лишишся тут, і в тебе не буде вже жінки й сім'ї. Ти будеш "вільним", і дехто може зайняти моє місце. Ха-ха-ха! А добродій Янсон така добра людина, що згоджується помагати цьому.

Сніжинка весь час посміхається.

К о р н і й. Що за нісенітниця!.. А, маєш... Я не розумію, добродію, навіщо я вам тут? От єсть!
Я н с о н (з спокійною усмішкою). Така моя умова. Я ніяких пояснень не можу вам дати.
Р и т а. Ну, то за таку поміч я можу вам на двері показати, добродію!
Я н с о н. Як знаєте, воля ваша.
Р и т а. Ха-ха-ха! Та хіба я не знаю, чиї це умови? Це не ваші, а он чиї! (Показує на Сніжинку). Ні? Неправда?
Я н с о н. Я сказав, що пояснень дати вам не можу.
Р и т а. Ну, розуміється. Як ви можете їх дати, коли вона звеліла вам не давати. Вона звелить вам стерегти двері, як вона спатиме з любовником, і ви стерегтимете!
Я н с о н (спокійно). Це моя справа, шановна добродійко. Ви приймаєте мої умови?
Р и т а (гнівно). Hi! Таку поміч я вважаю собі за образу! Розумієте? Забирайтесь геть!
Я н с о н (уклоняючись). Я цього ждав. Прошу вибачення. (Повертається і йде).
С н і ж и н к а (з посмішкою, до Корнія). А правда, Янсон може розуміти красу?
Р и т а. Так само, як павіан! Або жалкий раб!
С н і ж и н к а (тихо). Дуже помиляєтесь. У всякому разі своє він любить так, що все дасть за нього. А ви своє так не любите. Ви жертвуєте сином для ревності. Не правда?
Р и т а. Як ви смієте так говорити зо мною?
С н і ж и н к а. Хіба не правда? Хто вам дорогше?
Р и т а. Про те я вам казати не буду, бо ви ні того, ні другого не розумієте. Вам бульварні чуття тільки зрозумілі. Прошу вийти з нашої хати.
С н і ж и н к а. Я на образи не хочу одповідати образами. А до того, що я розумію, ви ще не доросли. Прощайте, Білий Медведю! (Помалу виходить за Янсо-ном).
Р и т а. Ха-ха-ха... О, подумаєш! Не доросли... Але яке нахабство! Який цинізм! Така пропозиція. Це таке... одверте щось, нахабне, брудне. Фу, Господи! Та як вона сміє?!
К о р н і й (що весь час ходив по хаті). А, лиши... Ну, просто Сніжинка дурниці робить. А, що там... Я все одно не можу. От і вже. Не можу.
Р и т а. Ти завтра ж продаси полотно і визволиш мене од таких образ і пропозицій! Чуєш? І як ти міг слухати спокійно цю підлу пропозицію? Як ти міг допустити це?! Вона ж, видно це, прийшла спеціально, щоб нас образити!
К о р н і й. А, Рито. Яка там образа.- Зовсім вона цього не думала. От собі думає, що сім'я не підходить артистові, й хоче нищити її. От і вже... І не в тому річ.
Р и т а. Ти, здається, цілком співчуваєш їй.
К о р н і й. Лиши, Рито... Не можу я співчувати тому, чого нема в мені.
Р и т а. Ні, ти співчуваєш! Бо якби ти був проти цього, ти б не мучив нас так, ти б давно вже зробив для сім'ї те, що всякий мусить зробити.
К о р н і й (раптом роздратовано). А, для сім'ї, для сім'ї! Все для сім'ї! А чому сім'я для мене не робить? Такої сім'ї я не хочу! От єсть! Не хочу, та й уже. Я переріс таку сім'ю. Це минулося... Минулося. Все для сім'ї: і честь для сім'ї, і власність, і талант, і держава... Та що таке? Хай сім'я служить уже чомусь більшому за неї! Годі.
Р и т а. Більшому?
К о р н і й. А щоб тв знала, що більшому. Творчості! Мистецтву, от чому. Na! Завели собі сім'ю, і все їй давай, - священна. Поцілував другу женщину, честь опозорив. Во сім' ї те шкодить. А к чорту не хочеш? Na, маєш! Колись вона була головна, а тепер чоловік виріс. Виріс, і вже. Годі. Сім'я мусить нову форму придбати. От. Годі од сім'ї до всього підходити... Так-так! Що це, справді, таке? Того не можна, того не можна, те їй давай, це їй давай. Та що? Хіба я якийсь крамар, що має лавку для сім'ї? Мавші Хіба я живу для того, щоб сім'ю содержувати? Сім'я мені головне? Та з якої речі? От єсть тобі! Це колись було. А тепер сім'я хай служить. От і вже. Я й досі нічого не можу зробити, нічого більшого не можу написати. Я все продаю, все спішу. Та до якої ж пори? Маєш! Одну річ хотів зробити і от тобі - давай її сім'ї. Але вибачайте, я її не дам. А, того не буде! Хочеш сім'ю рятувати, то рятуй сама! А хочеш бути мені дійсним товаришем, то мусиш все віддати для мистецтва. От і вже. Треба, нарешті, ясно це поставити, до якої це пори буде!
Р и т а. Що ж я тобі ще не дала? Що ти не взяв ще у мене? Говори, я дам.
К о р н і й. А, що! Чого ради я повинен для сім'ї давати своє... все найдорогше, чому сім'я мені не дасть свого найдорогшого... " святого "? А, маєш...
Р и т а. Говори ж, що? Говори, що сім'я тобі ще не дала, твоєму мистецтву, що?
К о р н і й. Нічого не дала, а ще взяла. Мені треба грошей на Салон, на роботу, на фарби. Де я візьму? Де? А, маєш... Де я можу зараз дістати, коли я скінчив роботу? Продать цю, а потім знов почати, не скінчить, продати і знов? І так все життя? Та що таке? За якої речі?
Р и т а (тихо). Чого ж тв хочеш? Щоб ми пішли од тебе? Ти хочеш, щоб я взяла гроші у Янсона і поїхала? Так?
К о р н і й. Ні, я цього не хочу...
Р и т а. Ага, ти мусиш кінчати роботу. Ну, так чого ж тобі треба?
К о р н і й. Мені треба грошей. От і вже.
Р и т а. І мені треба. Ну?
К о р н і й (зупиняючись, чудно дивиться на неї). "Ну"? Ну, так от що я тобі скажу. Ти говориш, що ти і все можеш зробить, що ти товариш мій?
Р и т а. Говорю. Ну?
К о р н і й. Ну, так от: ти мусиш піти до Мулена, продатись йому і взяти для сім'ї й для мене грошей. І вже.
Р и т а (пронизана жахом). Корнію, що ти говориш?!!
К о р н і й. Я говорю те, що говорю. Дай свою честь для сім'ї, для мистецтва, для мене.
Р и т а. Корнію! Господи! Ти свідомо це говориш? Ти розумієш, що ти говориш?
К о р н і й. Я говорю те, що я говорю. От і вже.
Р и т а. О Боже! Мені сниться чи... Господи!.. Ти на це йдеш? На це?
К о р н і й. Я мушу мати гроші. Я давав їх за твою честь, сім'ю, дай мені за мою честь. Я не можу так далі!
Р и т а. Ти безчестям сім'ї хочеш купити собі артизм свій?
К о р н і й. Безчестя нема ніякого... Ніякого... Безчестя тоді, коли сім'я вище цього. Тоді женщина не сміє нарушати її наказів, бо сім'я руйнується. От. А коли сім'я средство, тоді безчестя нема.
Р и т а. О Боже!.. Щоб я своє тіло продавала для твого полотна? Для твого мертвого - свої живі муки, сором?
К о р н і й. Так! Щоб ти тіло продала... Я продавав для вас свій мозок, свої нерви, тіло й душу, а ти продай тільки тіло. От і вже. От і вже. А ти тіло продай. А полотна я не продам. Іди до Мулена.
Р и т а. Та ти ж сам дві години тому назад своє полотно давав за моє тіло!?
К о р н і й. Тоді я давав, а тепер ти дай. Я рятував сім'ю, ти рятуй мистецтво. А не вирятуєш, все погибне. Я більше не можу. От і вже. Я мушу писати або... кінець всьому. Ідеш?
Р и т а. Куди?
К о р н і й. До Мулена!
Р и т а. Ти справді?!
К о р н і й. Справді.
Р и т а (якийсь мент пильно дибиться на нього, вся дрижить). Щоб я пішла... для того полотна?!
К о р н і й. Для того полотна.
Р и т а (раптом стрибаючи до столу, хапає ніж і біжить до картини). О, коли так, то...
К о р н і й (несамовито кричить). Рито! Куди?! Рито?! Зупинись!
Р и т а (біля картини, зупиняючись. Люто). Смерть твоєму полотну!
К о р н і й. Рито! Не смій! Чуєш?! Клянуся, я в ту ж мить своїми руками задушу Лесика, як поріжеш! Одійди!
Р и т а. Лесика? Ти?!
К о р н і й (грізно). Даю тобі слово! Даю тобі клятву, що в ту ж мить задушу. Хай буде, що буде! Одійди от полотна! Я тобі кажу, одійди лучче! (Несамовитий і рішучий).

Рита пильно вдивляється в його. Вірить. Помалу одходить. Сідає коло столу й падає головою на руки.

К о р н і й (оглядається, підходить до неї). Я тебе питаю: підеш? Рито, підеш до Мулена? Одповідай!
Р и т а (схоплюючись, голосно плює йому в лице). От тобі моя одповідь!
К о р н і й (витираючись. Глухо). А-а, так? Ну, хай буде, що буде! (Хутко виходить).

Рита, дрижачи вся, падає знов на стіл і гірко ридає.

З а в і с а


ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Там же.


Виходять з коридору Г а н н а С е м е н і в н а, С н і ж и н к а і М і г у е л е с.

Г а н н а С е м е н і в н а (часто витирає сльози, говорить пошепки, весь час прислухаючись до кімнати Рити). Балакайте тихо... Вона може почути...
С н і ж и н к а. Та в чому річ, що сталося?
Г а н н а С е м е н і в н а. Зараз, зараз... (Підходить до дверей зліва і прислухається). Єсть... Він ходить, а вона співає. (Ледве чути колискову пісню). Тихше... Я боюся на хвилинку вийти з хати. Два разе сьогодні вискакувала в коридор, і нікого вдома не було. Стукала, стукала до всіх...
С н і ж и н к а (нетерпляче). Та що ж сталося! Що? Може, з Лесиком що?
Г а н н а С е м е н і в н а (плаче). Помер...
С н і ж и н к а (скрикує). Помер Лесик?!
Г а н н а С е м е н і в н а (злякано). Тихо,ради Бога! Вона як почує... Ох, Боже, що тут діється!..
С н і ж и н к а (тихо). Коли ж помер?
Г а н н а С е м е н і в н а. Ще вчора ввечері, якраз, як вона надумалась взяти гроші у Янсона. Рішилася, і от... Хто б думав...
С н і ж и н к а. Та він же недавно ще був зовсім здоровий?!
Г а н н а С е м е н і в н а. А, де вже там здоровий... В один день розгорівся і згорів. Ввечері (плаче) й не стало... Як свічечка, наприкінці несподівано блимнула й погасла.
С н і ж и н к а. Бідний Лесик! От несподівано... Як же вони?
Г а н н а С е м е н і в н а (озирається). О, тут ще більша біда! Я вже до вас... Поможіть мені якось з ними... Я ж сама, я нічого не можу! Вони сидять всю ніч, весь день і не одходять от трупика. А вона наказала, щоб я нікому не говорила, що він помер... Що вона хоче, я не знаю. Його нікуди од себе не пускає... Він цілий день нічого не їсть, дивиться на трупик, ходить по хаті, щось думає і знов дивиться... А вона от вже співає над ним... Хотіла, щоб обмити ж, поховати... Ну, горе,, нещастя, - та якось же треба порядок дати. Тільце ж хоч сховати, воно ж дух почне давати... А її ніякими словами не вговориш. Вчепиться, як... чиста пантера, і нічого з нею... Ради Бога, поможіть мені якось... Вони ж обоє побожеволіють, як іще одну ніч посидять. Треба їх розлучити. Розвіяти трохи їх... Щось... Ну, я вже не знаю... (Витирає сльозу).
М і г у е л е с. Вибачте, сеньйоро, сеньйор Корній по своїй волі не хоче одходити од тіла сина?
Г а н н а С е м е н і в н а. Не знаю... Ні, вона його не пускає... Якби хтось прийшов, кудись покликав, він би пішов... Тш!.. (Прислухається). Щось голосно балакають. Він навіть хотів вийти, так вона не пустила. Потім, я ще боюсь, щоб вона йому й собі чого не заподіяла... Ви ж знаєте, яка вона. Вона все твердить тепер, що він її кине, що зв'язок порвано, що вони не простять один одному цього. І все шукала сьогодні вранці опіум. Пляшечка опіуму в неї була... Та, слава Богу, не знайшла й покинула. Тільки сама вся така, що.. страшно дивитись. Всю ніч билась головою об підлогу, а ми не давали. Ох, ця ніч! А тепер щось думає, сидить, як камінь, і думає, думає, аж страшно стає. Благаю вас, поможіть мені якось розважити їх, якось... Порядок якийсь дати. Ми ж усі побожеволіємо от так. Господи! Якби я знала, нізащо б не виїхала сюди. Думала, на старість з сином буду. І в таке попала. Внука не стало, сина ще не стане... (Плаче).
С н і ж и н к а (розчулено). Ну, нічого, якось все буде. Треба щось зробити... Тільки як же зробити? Туди можна зайти?
Г а н н а С е м е н і в н а. Ой, ні, не пустить. Та й не варто туди йти, а надто вам. Треба, щоб вона вас і не бачила, бо й так часто говорить йому про вас L.. боїться. Ах, горе хоч у кого розум помутить... Треба, щоб добродій. Мігуелес з нею поговорив (до Мігуелеса), вона найбільш симпатично до вас ставиться... А ви. Сніжинко, уже з ним, вів вас послухається більш, ніж кого. Якби, так, щоб її кудись хоч на годинку з дому вивезти, щоб подивилась на вулиці, на людей, це б її думки хоч трохи розвіяло б. А його теж... І трупик же. Господи, треба обмити! Треба ж і труну купити, поховати. Якось же чи в поліцію, чи куди тут заяву зробити?.. Я ж нічого тут не знаю.
С н і ж и н к а. Гм!.. Що ж тут придумати? Ви кажете, що вона мене боїться й говорить йому? Ви не подумайте... я для того питаю, що, може, все - таки мені можна піти до неї... Може, вже вона не так дуже вороже ставиться?.. Як ви думаєте? (В очах жадність і напружена увага).
Г а н н а С е м е н і в н а. Ні-ні, лучче не йдіть!.. Буде гірше... Буде гірше... Не треба... Хай добродій Мігуелес...
С н і ж и н к а. Ну, а... добродій Корній як до мене?
Г а н н а С е м е н і в н а. Корнійнічого... Я от що думаю: ви. Сніжинко, йдіть на веранду і сховайтесь. Я викличу сюди Риту, скажу, що добродій Мігуелес має важну справу до неї... Як вона вийде, ви тоді через ті двері ідіть до Корнія й виводьте на веранду. А звідти вже сюди та й до себе чи куди там. Тільки дивіться, я буду КАШЛЯТЬ, як можна йти... Щоб на неї не наскочити... От тільки як її з дому вивезти? Я вже думала так, щоб добродій Мігуелес сказав їй, що приїхала одна її подруга, Аня Смирнова, - вони дуже любляться - та заслабла і просить приїхати в отель. Тільки ж чого записки нема?.. От горе.
М і г у е л е с. Я скажу, що загубив записку!
Г а н н а С е м е н і в н а. Aгa! Це нічого. А як же тоді, як ніякої подруги не буде? Що вона подумає? Вона й так боїться, що... Ах, горе ж яке. Господи милостивий.
М і г у е л е с. Та навіщо все це? Я просто з нею поговорю. Сеньйора Рита людина розумна і зрозуміє, що не можна ж так весь час. Як ви думаєте, сеньйоро?
Г а н н а С е м е н і в н а. Ой, боюсь... Може б, їй це вже десь там сказали, щоб Корнія витягнути?
М і г у е л е с. Ну, добре! А як називається та подруга?
Г а н н а С е м е н і в н а. Аня Смирнова.
М і г у е л е с. Аня Смирнова? Добре.
Г а н н а С е м е н і в н а. І от ще що: не показуйте й знаку, що ви що - небудь знаєте. Боже вас борони! Так, наче нічого не сталось. А то й не рушить нікуди. І ви, Сніжинко, слідіть же, як я буду знак давати... Буду кашлять, значить можна йти. І до нього в кімнату, і сюди.
С н і ж и н к а. Добре.
Г а н н а С е м е н і в н а. От, Господи, до чого дожила на старість! Ну, та що ж зробиш?..
М і г у е л е с. Чекайте, сеньйоро... Мені здається, що сеньйориті Сніжинці треба підождати на веранді доти, доки сеньйора Рита не вийде зовсім, бо вона може вернутись і не застати...
Г а н н а С е м е н і в н а. А правда, правда... Ох, і не раз, мабуть, ще вернеться... Та чи й піде Ще? .
М і г у е л е с. А потім ще: ця сеньйорита, Аня Смирнова, блондинка чи брюнетка? І яка з себе?
Г а н н а С е м е н і в н а. Не бачила, не знаю... Фотографію бачила, здається - блондинка.
М і г у е л е с. Гм! Ну, та нічого! Якось викручусь... Ідіть уже.
Г а н н а С е м е н і в н а. Ну, Сніжинко, ховайтеся... Іду...