Чорна Пантера і Білий Ведмідь (3-тя частина)

 

Сніжинка виходить на веранду, а Ганна Семевівна - в кімнату Рити. Мігуелес схвильовано ходить по ательє.

С н і ж и н к а (визираючи із дверей тихо). Мігуе-лес!
М і г у е л е с. Що?
С н і ж и н к а. Ви її довше не пускайте додому.
М і г у е л е с. Добре.

Сніжинка ховається, а вів знов ходить. Виходять Р и т а й Г а н н а С е м е н і в н а.

Р и т а (в чорному, дуже бліда, на лиці строга, хмура задума). Добрий вечір, Мігуелес. Що ви мені хочете сказати? Вибачайте, я з вами не можу довго говорити, я дуже зайнята.
М і г у е л е с. Дуже вибачаюсь. Але справа не моя, а... одної особи, яка сьогодні приїхала в Париж і хоче вас бачити. По дорозі вона дуже заслабла і зовсім хвора зараз...
Р и т а. Це дуже неприємно. Шкода...
М і г у е л е с. Ця особа - ваша подруга Аня Смирнова.
Р и т а (неуважно). Аня Смирнова? Коли ж вона приїхала?
М і г у е л е с. Вона приїхала сьогодні вранці й дуже хвора...
Р и т а." Сьогодні вранці й дуже хвора"... (Здавлює голову). Вибачте, добродію, мені трохи голова болить... Я вас не розумію, ви говорите, що хтось приїхав у Париж...
М і г у е л е с. Ваша подруга, Аня Смирнова...
Р и т а. Ну?
М і г у е л е с. І хоче вас бачити, бо сама прийти не може... Щоб ви прийшли до неї...
Р и т а. Ах, так-так... Зараз?
М і г у е л е с. Зараз.
Р и т а. Я не можу зараз... І взагалі, я більше не можу. Ви мені вибачте, я мушу вас лишити, у мене дуже важна справа...
Г а н н а С е м е н і в н а. Ритонько, Аня дуже хвора і хотіла б вас бачити. Аня Смирнова.
Р и т а (здавлює голову). Чекайте... Мені трохи голова болить і здається все сном... Ви говорите... Ах так! (Живіше). Ви говорите, Аня Смирнова в Парижі? Давно?
М і г у е л е с (все більш і більш почуваючи себе ніяково). Вона сьогодні вранці приїхала, дуже хвора і просить вас прийти...
Р и т а. Вона дуже хвора? Аня?.. Господи, я нічого зараз не розумію. Чого Аня в Парижі? І через що ви, Мігуелес? Я нічого не розумію.
М і г у е л е с. Її знайомий - мій приятель... І, словом, я знаю...
Р и т а. І хвора?.. Хоче мене бачити? Аня? Господи, що ж мені зробити? Чекайте (Ніби про себе). Так... Так. Ну, все одно! Тільки я не можу довго... Я на півгодини. Гм. Добре! Це навіть дуже добре! Я з Анею... Добре, добре, я зараз. Я одягнусь і... дещо зроблю. Почекайте... Ви на мене не дивуйтесь, Мігуелес, у мене зараз одна така важна робота, що мені голова запаморочилась... Я навіть з хати не виходжу. Це, мабуть, всі помітили? Правда? У Корнія теж... Ми мусимо спішити...
М і г у е л е с (з ніяковістю). О, сеньйоро, я вас цілком розумію...
Р и т а. Правда? Ну, то прошу зачекати одну хвилинку, я зараз... Я дуже рада, що так... що приїхала Аня, я її давно не бачила... Дуже дякую... Я зараз... (Біжить до себе).
М і г у е л е с (до Ганни Семенівни). Це дуже тяжка роль, сеньйоро... Я каюсь, що взяв її на себе.
Г а н н а С е м е н і в н а (витираючи сльози). Я розумію вас. Я розумію... Але ви додержте вже до кінця.
М і г у е л е с. Я не знаю, чи зможу довго... Мені хотілось зразу признатись. Я дуже каюсь, що взявся. Це дуже тяжко, сеньйоро...
Г а н н а С е м е н і в н а. Ну що ж робити? Ви бачили самі, яка вона... В неї якась думка сидить, і вона нічого не бачить і не чує. Вона ж так збожеволіє... Принесіть уже таку жертву. Хай вона навіть розсердяться на вас. Що ж робити?
М і г у е л е с. Я на це готовий... Але я не думав, що це так трудно буде...
Г а н н а С е м е н і в н а. Ну, якось уже...

Виходить Рита одягнена.

Р и т а (піднято говорить). Ну, я можу... (Зо нею виходить Карній, лице сіре, стомлене, тупо - суворе). Корнію! Ти ж пам'ятаєш своє слово: ти нікуди не підеш. Чуєш?
К о р н і й. Я сказав. Рито, що нікуди не піду. Я сказав, і вже.
Р и т а (до Ганни Семенівни). Мамо, ви мусите мені дати обіцяння, що Корній до мого приходу нікуди не піде...
Г а н н а С е м е н і в н а (несміла). Йому б треба хоч трошки на свіже повітря пройтись...
Р и т а. Ні-ні!.. А Лесик? (Злякано дивиться на Мігуелеса. Хапливо поправляється). А наша робота? Ти мусиш вести її далі. Чуєш, Корнію?
К о р н і й. Та сказав же. Рито...
Р и т а. Я більше як сорок хвилин не буду. Мігуелес, це недалеко?..
М і г у е л е с. Недалеко.
Р и т а. Я Ані два тільки слова і зараз же назад. Я мушу тобі, Корнію, неодмінно щось сказати. Ну, я йду. (До Мігуелеса). Ходімте.
М і г у е л е с. До побачення! (Виходять).

Корній ходить в задумі по хаті.

Г а н н а С е м е н і в н а (обережно зупиняючи його). Нію!
К о р н і й. Що, мамо?
Г а н н а С е м е н і в н а. Годі журитись, сину... Не можна ж так уже...
К о р н і й. Я, мамо, не журюсь.
Г а н н а С е м е н і в н а. Ну, як же не журишся? Всю ніч і ввесь день сидите обоє, нічого не їсте... щось думаєте... Над чим там довго думати? Ну, горе, нещастя, а все ж таки журбою не поможеш йому. Дасть Бог, будуть ще діти...
К о р н і й (тихо). Ні, мамо, так більше дітей у мене не буде... А, так не буде...
Г а н н а С е м е н і в н а. Як "так"? Як же це "так" ?
К о р н і й. Так, як була... Як було... Ну, мамо, треба говорити. Зараз не треба говорити...
Г а н н а С е м е н і в н а. Та чому ж не треба? Як же то так було? Було, як у всіх людей буває. Що ти і говориш, сину?
К о р н і й (посміхаючись). Ага, от то і єсть, як у людей. От то і єсть...
Г а н н а С е м е н і в н а. Так віки було, сину.
К о р н і й (так само). Ага, от то і єсть, що віки.І От то і єсть... |
Г а н н а С е м е н і в н а (тривожно). Та що ти, сину, говориш? Може, тобі.. голова болить? |
К о р н і й. Буде, мама.. Я нічого не знаю. От і вже... Я зараз нічого не знаю... Я знаю, що єсть два... ні, три трупи в хаті.. От це я знаю...
Г а н н а С е м е н і в н а (злякано). Господи, Нію, що ти говориш?! Які трупи? Де? |
К а р н і й (посміхаючись, показує на хату Рити, на полотно й на себе). Он, он і ось... Ну, і годі, мамо. Годі... Ідіть до Лесика... Я хочу сам побути... Мені болить голова... Я хочу трохи спочити... Трохи спочити. От іменно... спочити б трохи... А там... Ну, йдіть, мамо, йдіть...
Г а н н а С е м е н і в н а. Нію... Тут хоче тебе бачити Сніжинка... Може б, ти з нею трошки пройшовся по вулиці... голова б посвіжішала. Ти ж не спав, не їв. Не можна ж так...
К о р н і й. Ні, мамо, я нікуди не піду. Я Сніжинку... Ну, що ж, я нічого не маю проти Сніжинки. Нічого...
Г а н н а С е м е н і в н а. Так я скажу їй... (Голосно кашляє, іде до веранди й одчиняє двері).

Входить С н і ж и н к а і говорить Ганні Семенівні:

- Я трохи не замерзла. Добрий вечір. Білий Медведю! (Підходить до нього).
К о р н і й. Добрий вечір... Ви були на веранді?
С н і ж и н к а. Вечір такий гарний, я собі гуляла там...
К о р н і й (пильно дивиться на обох). Не треба було цього, мама.. А, не треба... Можна було прямо прийти...
С н і ж и н к а. Я прямо й прийшла.
К о р н і й. Ну, все одно.. Тільки... негарно.

Сніжинка робить знак Ганні Семенівні, щоб та вийшла. Ганна Семенівна виходить.

С н і ж и н к а. Що з вами. Білий Медведю?
К о р н і й (просто). Хіба ви нічого не знаєте? Знаєте ж, навіщо... ці комедії? Мати думає, що ми вже побожеволіли... Сідайте, Сніжинко.
С н і ж и н к а. Сядьте й ви... Тут... на канапу...

Корній мовчки і важко сідає. Здалека чується гра на скрипці.

К о р н і й (тихо). Знов грає...
С н і ж и н к а. Це той італьянець... Він тільки вночі може грати...
К о р н і й. Так, вночі. Вночі - тихо...
С н і ж и н к а. Дуже тяжко. Медведю?
К о р н і й. Я стомлений... і порожній...
С н і ж и н к а. Порожній?
К о р н і й. Порожній, як... труп. Так мені здається. (По паузі). Я - чужий собі... Так мені здається... От так мені здається, і вже...
С н і ж и н к а. Нічого, знову будете повним... Все буде добре. Медведю... В кожному поганому єсть часточка доброго.. Ви зате можете бути тепер вільним... Як хочете, розуміється...
К о р н і й. Не знаю... Нічого, Сніжинко, не знаю...
С н і ж и н к а. Будете! В вас е сила, велика сила, вона своє візьме. Це тільки тепер... Ви стомлені, прибиті, вражені.. Потім сила проб'ється вгору... І навіть добре, що так сталось!.. Така моя думка. Медведю.
К о р н і й. Не треба. Сніжинко, не треба... Я нічого не знаю. І не треба... Потім. Все потім...
С н і ж и н к а. А я думаю, що не потім, а зараз... тепер же! Ви - не хлопчик і мусите у всяких обставинах давати собі відчит... Що за легкодухість? Люди в більших нещастях не падають духом, а вам, може, й не нещастя це, а щастя.
К о р н і й. Не говоріть так. Сніжинка.. Не треба... Негарно.
С н і ж и н к а. Через що?
К о р н і й. Я не знаю.. Негарно, і все... Так мені здається... І не в тому річ... Зовсім не в тому. Ну, помер Лесик... Ну, й помер. І вже. І горе, і жалко. Ну, і вже. Кінець, не оживе. Друге... А, друге єсть, друге.
С н і ж и н к а. Що ж друге? Рита?

Корній мовчить.

С н і ж и н к а. Рита, Медведю?
К о р н і й. Не будемо говорити, не будемо. Не треба. Щоб говорити, треба знати... Треба все знати, Сніжинко. А що ми знаємо? Що я знаю? А, от то і єсть... Я знаю, що так не можна, а як?
С н і ж и н к а. Що "так"?
К о р н і й. Так, як було... А як інакше? Хто скаже? Я? Чи Рита? О, Рита... Вона інакше не скаже.О вона не скаже... Ні-ні, вона не може сказати інакше... Ви думаєте, вона мені простить Лесика? (Чудно посміхається). О, Чорна Пантера за дітей не прощає нікому. А то вже ні... І вона права. Вона права... А я теж правий.. Хто ж винен. Сніжинко? Хто? А, от то і єсть, що хто!
С н і ж и н к а. Ви розійдетесь тепер?
К о р н і й (здивовано). Хто?
С н і ж и н к а. Ви і Рита.
К о р н і й. Як розійдемось?
С н і ж и н к а. Ну, "як"? Як звичайно розходяться.
К о р н і й. Не знаю... Я цього, власне, й не знаю... Я тепер нічого не знаю... Ох, як стомився ж я! І все таки нічого не знаю. Усе-таки. Ну, все одно. Все одно, Сніжинко... Чуєте, як грає? А тихо як... Бідна Рита! Ох, яка вона бідна! Ну, все одно... Щось буде. Побачимо...
С н і ж и н к а. Ви з нею говорили?
К о р и і й. Ні, ми нічого не говорили... Ми тільки чуємо. Розумієте, Сніжинко, як можна не говорити, а всі думки чути? Розумієте? От і ми чуємо! І я чую, і вона чує... Ну що ж. Побачимо... а що побачимо? Хто скаже? Ну, як треба. Сніжинко? Як?
С н і ж и н к а. За Риту я нічого не можу сказати. Я її не розумію... А вам скажу: ви хочете бути артистом? То мусите бути вільним. Артист не повинен мати сім'ї. Він - жрець. От і все!
К о р н і й (мовчки, не згоджуючись, хитає головою). Ні... Ні, Сніжинко...
С н і ж и н к а. Ні, так!
К о р и і й. Ні, він буде... не цілий... Не цілий... Так я чую. От чую, і вже...
С н і ж и н к а. А так цілий, коли дає себе сім'ї і має те, що хоч і ви зараз? Так цілий?
К о р н і й. Ні, і так не цілий...
С н і ж и н к а. А як же?
К о р н і й. Ага... От то і єсть, що як! Як? Я знаю? Ми перенесли це, а нового не маємо.. Форми нові треба... Це - вічне. Сніжинка.. Вічне. Тут уже... годі.. А форми не ті... От і єсть. От і душать, от і стискують... А як інакше? (Ніби до себе). Ну як, от так просто: як? Чи Рита ж зможе якось інакше? Чи схоче? Ні... А Рита й не схоче, і не зможе. От і єсть... І вже...
С н і ж и н к а. Та чого ж неодмінно Рита? Хіба ви з нею навіки зв'язані? Є другі женщини, які схочуть і зможуть. Чого ж тільки Рита?
К о р н і й. Чого Рита? Того, що... (Довго мовчить). Не знаю...
С н і ж и н к а. Ех, Білий Медведю, не Рити вам треба! Рита - для самця, а не для творця. Творець переріс самця. Ось в чому суть людини. Так-так! Людина має красу, а звір її не знає. От і все. Ви мусите звіра в собі вбити. Тоді ви дасте красу, яка в вас є. Є, мій Білий Медведю, є!.. Послухайте Сніжинки, яка найбільше чула й чує в вас цю красу. Встаньте зараз, сильний, твердий, напишіть листа Риті, й ходім зо мною. Творець мусить бути жорстоким, не всяку жалість треба допускати до себе. Ходім, Медведю! Я не говорю, щоб ви мене любили, щоб до мене йшли. Я хочу бачити вас вільним і гарним. Чуєте? Хочете, ми ніколи не будемо бачитись. Я не для себе. Хоча... хоча. Медведю, я думаю, що якби ви пішли до мене, я б дала вам все те, що вам треба, те нове, що ви хочете й не знаєте. Медведю, дорогий. Білий. (Стає на коліна перед ним). Послухайтесь Сніжинки. Вона вам хоче тільки краси, тільки краси. Медведю, ходім? Га?
К о р н і й. Сніжинко, Сніжинко, не треба, не зараз... Не треба.
С н і ж и н к а (рішуче). Скажіть, ви любите Риту? Любите?
К о р н і й. Я не знаю. Сніжинко, не знаю...
С н і ж и н к а. Ну, скажіть, ви, очевидно, чуєте таку зв'язь з нею, що не можете порвати? Так?
К о р н і й. Не знаю ж. Сніжинко! Я чую тільки, що... що... порвалось щось. А що? Не знаю... Може, вона знає?
С н і ж и н к а. А вона це чує? Чує?
К о р н і й. І вона чує... А може, й не чує... Може, й я нічого не чую... Не знаю. Сніжинко. Не треба, не зараз... Потім. Все потім... Там ще Лесик.
С н і ж и н к а. Лесика вже немає. Зв'язь порвано.
К о р н і й. Не знаю... Може, й порвано. Може, це й єсть...
С н і ж и н к а (благаючи). Бідний Медведю, ходім зо мною! Ходім, Медведю... Ходім зараз, я боюсь за вас... Я боюсь. Пантера дужа... Вона не пустить вас...
К о р н і й. Ні, я не боюсь... нікого, а тільки... себе. От іменно себе.
С н і ж и н к а. Медведю, Білий прекрасний...

Розчиняються двері в коридор, і хутко входить Рита. Забачивши
Сніжинку, яка раптово підвелася, зупиняється і якийсь мент не може
нічого сказати. Нарешті важко, трудно дихаючи, тихо і хрипло говорить:

- Я так і знала... (Помалу йде до них. До Корпія). Так, значить, для цього виманили з дому?
К о р н і й (спокійно, тихо). Я нічого. Рито, не знаю...
Р и т а (до Сніжинки. Ледве чутно). Що вам треба тут?
С н і ж и н к а (гордо). Я прийшла не до вас!
Р и т а. Ви знаєте, що там? (Показує на свою хату).
С н і ж и н к а. Знаю. Там лежить мертвим те, що в'язало вас обох.
Р и т а. А-а... А ви прийшли нову зв'язь зробити?
С н і ж и н к а. Я прийшла од всяких зв'язів увільнити Білого Медведя!
Р и т а. Та-ак? (Чудно посміхаючись). Але Білий Медвідь зв'язаний з Чорною Пантерою, ви це знаєте?
К о р н і й. А, лишіть це?.. Іди, Рито, до себе...
Р и т а. Я в себе. Може, комусь іншому треба йти до себе.
С н і ж и н к а. Я піду зараз, не бійтеся. Білий Медведю, ви хотіли трохи прогулятися? Ходім разом.
Р и т а. Білий Медвідь, добродійко, нікуди не піде!
К о р н і й. А, Рито, ну навіщо так? Схочу й піду... У мене голова болить, я трохи пройдуся.
Р и т а (сильно). Ні, ти не підеш! Чуєш?
К о р н і й. Я піду, і вже... От і єсть... (Хоче йти одягатись).
Р и т а (якийсь мент мовчить, раптом кидається до нього, хапає за руку і благаючим голосом говорить). Нію, останься... Завтра підеш, куди схочеш... Куди схочеш і з ким схочеш... Сьогодні зостанься, прошу... Нію!
К о р н і й. Я на півгодини... У мене голова болить.
Р и т а. Завтра... Сьогодні зостанься... Останній вечір. Я розумію все... Чуєш? Зроби те, що останній раз прохаю...
К о р н і й (вагається). Я на десять хвилин...
Р и т а. Завтра, завтра.
С н і ж и н к а. Ви йдете. Медведю?
К о р н і й. Ні, Сніжинко, я, мабуть, зостанусь.
Р и т а (люто до неї). Добродійко!..
С н і ж и н к а (виходячи). До завтра Медведю.
Р и т а (спалахуючи). Так от чого вони виманили мене! А-а!
К о р н і й. Ах, Рито, ти знов! Я стомився, мені голова болить... Я не можу цих криків... Пусти мене трохи пройтись, я сам піду... Я не можу... Я мушу вийти.
Р и т а. Ні, ти не підеш... Ти не підеш... Чуєш? (Бачачи, що Карній хоче йти до пальта, вона знов хапає його за руку). Ні! Не ходи...
К о р н і й (рішуче). Пусти! Я не можу так... Це насильство...
Р и т а. Ну, я прошу тебе, благаю!
К о р н і й (рішуче). Ні. Я хочу піти й піду... От і вже. Пусти.
Р и т а. До Сніжинки?
К о р н і й. То моє діло. От і єсть. Іду, куди хочу. Веліть мені ніхто не може. І вже. Пусти.
Р и т а (придушено). Я благаю тебе, не велю, а молю, благаю.
К о р н і й. Це все одно... Я хочу піти пройтись...
Р и т а (чудно зазираючи йому в лице). Ти інакше вже став говорити... Інакше.
К о р н і й. Я говорю, як говорю... Пусти ж...
Р и т а. А як писав мене і Лесика, так не говорив. Ой, так ти не говорив... (Стріпнувшись). Корнію, не ходи! Не ходи, чуєш? Я все для тебе зроблю... Слухай, хочеш писати мене з Лесиком? Хочеш? Я візьму його, й ти будеш писати. Тепер добре буде, в мене, напевно, є ще більше "рисочок" Ні-ні, я не сміюсь, я серйозно. Ось подивись в моє лице... Ну, подивись же... Правда, є?
К о р н і й. А, Рито, лиши... Не хочу я... Пізно! Рита. Не пізно! Чому пізно? Що він - мертвий? То нічого, нічого. Зате в мені більше виразу буде...

Корвій неймовірно дивиться на неї і проти волі
вдивляється лице їй.

Р и т а. Хочеш? Хочеш? Я покладу його на те саме місце і схилюсь над ним... А ти будеш кінчати. І завтра, і післязавтра: ми не дамо його, поки не скінчимо... Всю ніч, весь день будемо робити... Ти мусиш скінчить... Ти не віриш мені? Я правду говорю. Я хочу все тобі віддать, все, все... Все для мистецтва: сім'я, труп дитини, мій одчай - все йому... Я не сміюсь, Нію, не сміюсь,я правду говорю, я вже вірю, що треба нову форму сім'ї цілком нову. І до Мулена, як хочеш, тепер піду. Я все буду робить уже... Хочеш, хочеш?
К о р н і й (машинально ступає кілька кроків зад не зводячи очей з її лиця). Пізно, Рито... пізно.
Р и т а. Чого пізно, чого пізно? Ти встигнеш. Ті ки зараз же почнеш, зараз... Я зараз візьму Лесика, ти бери палітру, фарби. Добре? Добре?
К о р н і й. У тебе зараз чудний вираз лиця.
Р и т а. Нічого, я буду дивитись на Лесика, і буд добрий... Буде чудовий вираз лиця. Я не сміюсь, я сміюсь... Я вже вірю...
К о р н і й. Ти чудна. Рито, я не вірю тобі...
Р и т а. Чому? Чому? Говорю правду. Я тільки схвильована. Нерви підняті, ми ж так багато за цю добу пережили... Нічого, Нію. Я йду за Лесиком... Бери фарби,бери!
К о р н і й (вдивляється їй в лице, поглядає на полотно, оживляється). Ну, добре... Не кажи мамі...
Р и т а. Ні-ні, я скажу; що ми тут посидимо. Я скажу... Я зараз... (Вибігає, опасливо озираючись на нього).

Корній підходить до полотна, скидає запону і вдивляється.
Потім бере з стану палітру, фарби, готує їх, нетерпляче поглядає на двері.

Р и т а (хутко входить з трупом дитини). Мама спить. Вона стомилась і заснула біля столу. Вона не чула. Ми двері замкнемо... Ми замкнемо всі двері й будемо малювати. Правда? Тепер все інакше буде. Все, все.. Ось тут Лесик. Лежи, Лесику, лежи, тато буде тебе і сати, він зніме з тебе вічне... Лежи, мій білий... О, ти білий тепер зовсім... Тепер блідість твоя зовсім чудова... Тепер тато буде з нас задоволений. Так я поклала, Нію? Так?
К о р н і й (борючись між тривогою й артистичним чуттям). Так-так... Тільки, Рита.. Це якось ве так все-таки... Трошки вправо. (Береться за голову). Ах, якось мені...
Р и т а. Нічого, нічого!.. Ти тільки почни, подивись на нас, і все пройде, все забудеш. І я забуду, я ввійду в себе. Ось, дивись, зараз, ось я тільки сяду і схилюсь над Лесиком. Він тепер цілком тихо лежить, він уже не буде плакати... 0-о!! (Лице їй кривить судорога муки, але вона перемагає себе). От так, правда? Добре тепер?
К о р н і й. Трошки нижче... Ще... так... (Вдивляється, захоплюється, починає писати).

Рита чудно позирає ва нього, іноді раптом посміхаючись
й зараз же ховаючи посмішку.

К о р н і й. Сьогодні в тебе, Рито, не такий вираз лиця... А, Боже... Зовсім не те на ньому.
Р и т а. Пиши, пиши... Те саме, що треба... Я стомлена...
К о р н і й. А ні! Зовсім не те... І Лесик не такий...
Р и т а (раптом регочучи). Не такий? Ха-ха-ха!.. О, він тепер зовсім не такий, то правда. А я така, така... Ха-ха-ха!
К о р н і й (тривожно). Рито!
Р и т а (хапливо). Ні-ні, нічого, я... у мене нерви трохи... Але ти не звертай уваги. Пиши, милий, пиши, ми мусимо скінчити... Мистецтво вище всього! Я вже вірю тепер... Може, я не так сиджу? Нижче, вище?
К о р н і й. А, Боже... Щось не так... Ти не говори нічого.. Помовчи. Дивись на Лесика... Дивись і мовчи...
Р и т а. Добре... (Дивиться на труп сина).

Далеко знову чута тужну гру скрипки. Лицем Рити перебігає
мука і в болючій скорбі застигає.

К о р н і й (весь оживившись). Так... Тепер так... Тепер дуже добре... Чудесна.. Сиди, Ритонько, сиди, хороша... Так-так.

Скрипка грає.
Рита раптом падає на труп головою і жагуче, болюче ридає.

К о р н і й. Рито! Рито! А, Боже, ну, сиди ж, так же не можна, тільки почав і... Рито ж!

Рита помалу підводиться, чудно дивиться на нього, посміхається й позує.

К о р н і й (з одчаєм). Ну, от! Знов пропало... не те... Дивись на Лесика.
Р и т а. Я трохи стомилась... Дай я спочину... Я раз... У мене голова болить. І в тебе болить?
К о р н і й. А, Боже, так же не можна... Ну,
Р и т а (підходячи до нього). Трошки спочі Голова не болить? Ти не стомився?
К о р н і й. Трохи болить... Ну, та нічого... Рито...
Р и т а. Може, випити трохи аспірину або чогось щоб голова не боліла, бо я так не можу... Ось у мене єсть краплі, я зараз... (Виймає з-за корсажа пляшечку, підбігає до столу, хапливо, дрижачими руками, але з рішучим, суворо-диким поглядом, наливає в склянку води і потім із пляшечки. Несе Корнієві). Хочеш, Нію? Голова не буде боліти. Може, ти сам винен, що у мене не такий вираз, не так бачиш, стомився, голова болить На, випий, голова свіжіша буде... Ну, швидше, потім я... І будемо далі працювати... Ну?
К о р н і й. Та чи поможе? А голова справді болить... (Бере і п'є).
Р и т а (вся заціпенівши, дивиться на нього). Всю!
К о р н і й. Фе, яке воно!
Р и т а. Нічого, тепер все пройде!.. (Біжить до столу, наливає води, дивиться на Корнія, що вдивляється в полотно, і не п'є. Біжить назад). Ну, тепер далі!.. Я вже... Тепер пиши всю ніч... О, тепер ми цілке інакше все зробимо... Тепер ми вже не розстанемося, ні ні... Я ж знаю, що ти це думав... Тепер ми знайдемо нову форму, ми будемо вільні, щасливі, ми сім'ю для мистецтва збудуємо. На цьому трупику, правда? Правда, мужу мій? Правда? |
К о р н і й. Рито, Рито! Не хвилюйся ж так, сиди, тихо...
Р и т а. Як Лесик? Ха-ха-ха! Нічого, будемо всі, як, Лесик... Ми всі троє - одно. Чуєш, правда, ми всі троє одно?
К о р н і й (не чуючи). Рито, в тебе знов нема того, Рито, так же не можна... Я покину, коли так... А, Боже!.. Фу, голова ще більше стала боліти.
Р и т а. Болить?.. Уже?..
К о р н і й. Що "вже"? Ще болить, а не вже...
Р и т а. Чи той, ще... Може, ти зморився дуже?
К о р н і й. Ні, нічого.. Щось трохи ноги... Але нічого... Сядь лучче. Рита..
Р и т а (надзвичайно тихо). Я сяду... Так?..

Застигає й дивиться на труп. Знову скрипка грає тужно
і скорбно. Рита все більше схиляється на труп.

К о р н і й (шепоче). Тепер єсть знов... От тут. Так-так... Це вона.. Воно, вона..
Р и т а (тихо, чудно). Воно? (Посміхається).
К о р н і й. Так-так, нічого, нічого, посмішка ця нічого.. Тепер добре... (Малює). Ах, тільки голова болить... І ноги... не стоять... Якась слабість... Сиди, сиди... (Малює, скрипка грає).
Р и т а (тихо підводиться, урочисто підходить до Корпія). Буде, Нію... Спочинемо.. Годі, любий... Тепер треба спочинути.
К о р н і й (слабо). Ще б трошки. Рито...
Р и т а. Ні, годі... Тепер уже годі.. Нам треба вже спочинути. Правда?
К о р н і й. Щось голова і ноги... Ну, спочинемо трохи.
Р и т а. Спочинем, спочинем... Там, на канапі, правда? Візьмемо туди Лесика і всі спочинемо.. Ходім! (Веде його, бере труп і йде за ним).
К о р н і й. Навіщо Лесика? Може б, нехай там?
Р и т а. Ні-ні, він з нами. Ми всі троє - одно. Правда? Тепер ми всі троє - одно... Правда?
К о р н і й (сідаючи на канапі, стомлено). О, як я стомився, слабість така по всьому тілі... Але гарно.. Нам, Рито, треба спочити. То правда... Завтра ми будемо цілий день. Я мушу скінчити... Ми, Рито, пережили багато... Ну, нічого.. Зараз уже лучче. Правда?
Р и т а. Правда, любий, правда. (Кладе Лесика посередині між собою й Корнієм).
К о р н і й. Це Лесик? О, яка слабість. Я чую, що засну... (Заплющує очі й далі говорить з заплющеними очима).
Р и т а. Засни, засни... Ми всі заснем. Я тільки вип'ю води і теж... Я зараз... (Біжить до столу, наливає в склянку з пляшечки і випиває. Біжить назад, сідає, обнімає Корнія, пригортає до себе й тихо говорить) Тепер усі заснемо.. Правда? Як гарно грає скрипка Вона нам грає... Нам, щоб ми заспокоїлись і заснули Ми знайшли вже нове... Правда, Нію? Ти віриш мед тепер, віриш, що я вже інша?
К о р н і й. Не знаю. Рито, не знаю... Я хотів би тільки вірити... Бо я. Рито, так не можу, як було... Я більше так не можу.
Р и т а. Я знаю, знаю... О, я знаю, що ти не можеш... І через це... Тепер буде інакше... Зовсім інакше...
К о р н і й. А за Лесика... ти простиш мені?
Р и т а. Простю, простю, єдиний мій, за все простю... Ти любиш мене, скажи?
К о р н і й. Люблю, Рито, люблю такою, як ти зараз...
Р и т а. Правда?.. І я люблю... І Леснк любить... І ми всі троє - одно... Як колись... О, тепер ми не розстанемося... І нікуди ми вже не підемо, ні до Сніжинок, ні до Муленів, ми всі разом будемо.. Правда?
К о р н і й (ледве чутно). Правда.
Р и т а. Ну, поцілуй же мене... востаннє.
К о р н і й (слабо повертає до неї лице, цілує). Хороша моя.
Р и т а. Прощай, мужу мій. Білий Медведю.
К о р н і й (слабо посміхаючись). Прощай. До завтра. Як страшко і солодко хочеться спати...
Рита. Спи, Спи... (Суворо і скорбно дивиться на нього).

Скрипка все грає, тужно і жалісно. Рита раптом здригається,
тихо встає і йде до полотна.

К о р н і й (тихо). Рито! Куди ти?
Р и т а. Я зараз. Спи, спи... (Підходить до полотна, знімає його з мольберта, бере з столу ніж і розрізає).
К а р н і й (слабо). Що там. Рито?
Р и т а. Нічого, милий, нічого... Спи спокійна.. Спи тепер.

Вертається, пригортає до себе Корнія, цілує Лесика, потім мужа,
кладе голову йому на плече і з щасливою, стомленою посмішкою
заплющує очі. Скрипка грає серед мертвої типи.